Гноми і забіяки - Казис Казисович Сая

Ховали дідуся сонячного вітряного дня під березами. На труну поволі спадали ніжні золотаві листочки.

Це, мабуть, примостившись між гіллям, засмучені гноми кидали йому прощальні листки.

Коли Расуте залишалася вдома сама, то хоч і не бачила, але відчувала, що десь поблизу є гном Лепутіс. Расуте розмовляла з ним, радилась, а інколи навіть гнівалася на нього. Хіба ж не він, отой Лепутіс, затягує вночі її черевички аж під ліжко, а стрічечку так заховає, що вона довго не може її знайти.

Того дня, розмовляючи з Лепутісом, Расуте поробила все, що їй загадала мама, коли йшла: нагодувала Кудлика і вкинула поросятам оберемок молочаю. А що ж іще? Лепутіс їй нагадав, що треба напоїти квочку, яка висиджувала курчаток у повітці. Квочка роззявила дзьобика й часто дихала — видно, дуже пити хотіла.

Мама, виходячи з дому, ще сказала:

— Як захочеш їсти, то обчистиш яєчко й з'їси.

Понесла Расуте квочці води напитися та й підсунула те яєчко під квочку: хай Рябенька ще одне курчатко висидить, а Расуте й так з голоду не помре, витерпить. І витерпіла б, коли б не Лепутіс, — це він порадив дівчинці спекти картоплі та ще й показав, де сірники сховані.

Щоб мама не побачила диму з комина й не розгнівалася, Расуте надумалася розвести вогонь не в плиті, а в шухляді старого комода. Пошматувала газету на підпал, зверху наклала трісок і чиркнула сірником. Поки вогонь розгориться, думає собі, вона обмиє кілька картоплинок і принесе дров з подвір'я.

Не встигла Расуте повернутися до хати з картоплею в пелені, як вогонь уже палахкотів не тільки в шухляді, — а охопив весь комод. Перелякавшись, Расуте кинулася по воду. Поки дотягла здоровенне відро, у світлиці було повнісінько диму, полум'я гоготіло й лизало на стінах шпалери. Расуте ще на порозі розлила воду і, плачучи, швиденько сховалася під ліжко.

— Ну, Лепутісе, і попаде ж тобі тепер! — пхикала вона. — Буде тобі…

— Ку-ку-рі-ку-у-у! — закричав півень, першим почувши, що хтось іде. Кури, які греблися під бузком, здогадалися — повертається Гедрюс.

«Чого це з нашої хати така пара йде?» — подумав Гедрюс, весело махаючи портфелем. Сьогодні у нього п'ятірка за диктант і четвірка з арифметики.

Коли Гедрюс підійшов ближче до хати, він почув запах диму і побачив, як рветься з ланцюга і виє Кудлик. «Пожежа!» — збагнув Гедрюс і, жбурнувши портфеля на землю, кинувся в хату.

— Расуте! — закричав він, нічого не бачачи в диму. — Расуте!

Хлопець відчинив одне вікно, друге — дим трохи порідшав, Гедрюс побачив у кутку контрабас, схопив його за гриф і витяг надвір.

— Рятуйте! — закричав він і закашлявся. — Рятуйте! — і знову вскочив до хати. Хлопець пригадав, що в шафі лежить уся найкраща одежа й татусеві документи. Але вогонь так пік і дим так душив, що Гедрюс ледве встиг зняти батьків костюм та схопити дві подушки з ліжка.

Надворі почувся людський гомін, це надало хлопцеві сміливості, і він знову кинувся до хати. «Де ж Расуте? — думав він. — Де ж Расуте?»

А та з переляку вже й плакати перестала, забилася в найдальший куток під ліжко. Але згодом і тут зробилося надто жарко, а їдкий дим дер у горлі.

— Я тут! Я тут! — прохрипіла дівчинка, побачивши, що повз ліжко прошмигнули Гедрюсові черевики. Але зовсім близько гоготів вогонь, і брат не почув її голосу.

Втретє ускочивши до хати, він оббіг усі кімнати, шукаючи сестричку, але вона не озивалася. Раптом він почув крик із світлиці, де вогонь уже палахкотів, як у печі. Гедрюс якусь мить завагався, злякавшись страшного полум'я, тоді схопив з вішалки батьків плащ і пірнув у ту палаючу піч.

Непорушна Расуте лежала ниць біля порога. Гедрюс хотів підняти її і сам упав. Від диму нудило, дерло в горлі. Він уже не міг дихати, давився димом і кашляв. У скронях боляче стукотіли якісь молоточки, здавалося, що він весь горить.

— Де діти? Де мої діти? — почув він переляканий татів голос і з останніх сил виволік Расуте через поріг до кухні. Люди галасували, били вікна і лили в хату воду.

Ще крок, ще трохи далі від полум'я — і їх обох схопили й понесли міцні татусеві руки.

На свіжому повітрі Расуте швидко опритомніла. В неї дуже боліла обпечена нога, а Гедрюс ніяк не міг розплющити очей. Хлопцеві все здавалося, що він іще горить, що його одежа тліє, і він раз по раз кликав Расуте.

— Я тут, Гедрюсе, тут, біля тебе, — говорила Расуте.

Примчали пожежники, а за ними й швидка допомога. Лікар перев'язав дітей і забрав у лікарню.

Наступного дня до лікарні прийшла мама і розповіла, що від їхньої хати залишилася тільки комора, дідусева кімната та половина кухні. Все пройшло димом, а обгоріла половина хати така страшна, що навіть кури її обминають. Обсмалило палісадник і всі тюльпани, бузковий кущ геть чорний, а зелений спориш навколо хати весь усіяний сажею.

— Та все це дрібниці, — каже мама. — Хату збудуємо нову, квітів ми з Расуте насадимо, тільки б Гедрюс не осліп. Тільки б оку не зашкодило.

— Вилікується, буде бачити, — заспокоював лікар, дядечко Напаліс. Так його тут сестри називали. — А якщо і зостанеться який шрам — то буде замість медалі носити. Таж цей шрам не в бійці дістався, а при врятуванні людини.

У палаті разом з Гедрюсом лежав його одноліток Вітукас, — він поламав ногу. Спочатку хлопець соромився розповісти, що з ним скоїлося,