Збігло літо - Ніна Боден

Ноакс потягся, вигнув спину і почав вуркотіти, немов мотор.

Мері відчула в собі ревнощі.

— Якби він був здоровий, то не дозволив би лоскотати себе, — сказала вона.

— Жахливий у нього вигляд, — зазначив Саймон. — Ніби міллю поїдений. Ти певна, що твоя тітка впустить його в дім? Якщо вона така зла, то скаже те саме, що сказав ветеринар: його слід умертвити.

— Не знаю… — безпорадно відповіла Мері.

Їй спало на думку, що навіть справжня тітка Еліс може зреагувати так, як ветеринар. І не через те, що вона зла, а саме тому, що вона добра. Ветеринар сказав: «Іноді краще…»

— Він одужає, я знаю, — сказала вона.

— Він міг би побути тут, зі мною, — промовив Крішна. — В мене ніколи не було кота. Вдома у нас тільки собаки, та ще страусів тримаємо в своєму саду.

— І, звичайно, левів та тигрів, — пустила шпильку Мері й підморгнула Саймону.

— Ні, наш домашній зоопарк невеликий, — серйозно відповів Крішна. — А крім того, в Африці немає тигрів, хіба ти не знаєш? Зате в нас є малюк-леопард, кілька хамелеонів і страусів. Будь ласка, Мері, хай Ноакс залишиться тут. А то самому вночі так страшно.

Мері промовчала. Вона вже вирішила для себе, але не хотіла так легко здаватися.

— Гаразд, — нарешті сказала вона і в нагороду одержала таку широку й білозубу усмішку Крішни, що, здавалося, його обличчя розділилося надвоє. — Але тільки на одну ніч, — додала вона. — А завтра буде видно.

Завтра… Це слово упало між ними, мов камінь у воду, від якого тільки кола пішли. Мері глянула на Саймона: той сидів, утупившись у простір невидющим поглядом.

— А куди я піду завтра, Саймоне? — запитав Крішна. — Коли приїздить твій дядько Хорейс?

У голосі його не відчувалося тривоги, просто йому було цікаво знати. Саймон глянув на його довірливе обличчя й глибоко зітхнув.

— Куди-небудь у надійне місце, де ти будеш у цілковитій безпеці. Завтра вранці я заберу тебе звідси.

Він сказав це таким спокійним і байдужим тоном, що в Мері аж перехопило подих. Оговтавшись, вона спитала:

— Отже, ти вже вирішив, куди? Чому ж тоді нам не кажеш?

Саймон подивився собі під ноги. З дірки парусинового черевика виглядав палець. Він поворушив ним, не спускаючи з нього очей, ніби то було найзахопливіше видовище в світі.

— Я сподівався, що придумаю щось краще. Розумієш, те місце, куди я хочу його відвести, в приватному володінні.

— Ти маєш на увазі, що стороннім туди вхід заборонено?

«Як це схоже на Саймона, — подумала Мері, — зважати на такі дрібниці».

Вгадавши її думки, він густо почервонів.

— І це, звичайно. Та головне, що, крім мене, про нього більше ніхто не знає. І я хотів би зберегти його в таємниці.

— Хороше місце, Саймоне? — поцікавився Крішна.

Саймон усе ще дивився на свій палець.

— Це найкраще місце в світі, — хрипким голосом відповів він.

Тоді часто-часто заморгав, ніби його застукали на чомусь безсоромному, ляснув себе по колінах і схопився з місця.

— Зустрічаємося завтра за чверть до дев’ятої на автобусній зупинці біля пірсу, — сказав він. — І треба взяти з собою харчів стільки, скільки донесемо.

Другого дня Мері встала дуже рано, щоб зробити напад на комору. Вона взяла кілька бляшанок консервів, буханку хліба, коробку яєць, відлила трішки бренді для Ноакса з дідусевих припасів у порожню пляшку з-під тонізуючого напою, що загвинчувалася пробкою. Усе це вона склала в дорожну сумку й сховала її в кущах біля воріт.

Коли тітка Еліс спустилася вниз, Мері спитала, чи можна, як і вчора, пообідати на березі.

Тітка Еліс дістала з комори половину вареної курки і взяла в руки ніж.

— Я можу все де з’їсти, — сказала Мері.

Тітка Еліс подивилася на неї, не випускаючи з рук ножа.

— Тут дуже багато, люба моя. А ощадливий, як відомо, не знає нестатків.

Вона весело розсміялася, бажаючи показати, що насправді їй аніскільки не шкода для Мері півкурки, якщо тільки вона з’їсть її.

— Вона в мене не пропаде, — сказала Мері.

Отже Мері одержала півкурки, кілька сендвічів з вареним буряком, двоє яблук, три банани, пачку печива, пляшку молока і добрий шмат сиру «Чедар».

— У когось з нас очі більші, ніж його шлунок, — сказала тітка Еліс.

— У мене там є друг, — відповіла Мері. — його мама не може дати йому багато. — Вона вже давно відкрила для себе, що краще людям говорити майже правду. Тоді вони перестають тебе підозрювати. — Його звуть Саймон Трампет, — додала Мері. — Він дуже хороший хлопець.

— Трампет, Трампет… — задумливо промовила тітка Еліс. — Де я чула де прізвище?

— Його батько поліцейський, — сказала Мері, вирішивши, що це звучить досить солідно. — А його дядько Хорейс тримає антикварну крамницю.

— Ага, знаю. Такий огрядний чоловік з бородою. Але це прізвище я чула ще від когось. — Тітка Еліс міцно стулила губи, намагаючись пригадати. Та, так і не згадавши, додала: — Сподіваюсь, люба моя, ваш пікнік буде не дуже далеко від дому. А то ще надірвешся нести таку ношу.

— Мені не важко, — сказала Мері, всміхнувшись до тітки, й заходилася складати харчі в господарську сумку.

Господарська сумка й справді була не дуже важка, зате дорожня сумка, напхана консервами, давалася взнаки. До того часу, коли Мері дісталася пірса й забралася зі своєю ношею на другий поверх автобуса, вона вся була мокра від поту. Саймон і Крішна вже сиділи на своїх місцях. Перед ними на сидінні стояв великий рюкзак і кошик з Ноаксом.

— Ноакс цілу ніч проспав у мене на грудях, — горде сказав Крішна. — Здається, я йому сподобався. І почувається він набагато краще. Коли сьогодні вранці прийшов Саймон, ми дали йому молока і він випив усе до краплі.

— Хто-небудь бачив, як ви виходили з крамниці? — пошепки запитала Мері, але Саймон похмуро глянув на неї і нічого не відповів.

Кондуктор, що піднявся східцями слідом за Мері, тепер стояв у неї за спиною, очікуючи грошей за проїзд.

У Мері від хвилювання закалатало серце, але кондуктор тільки на мить окинув поглядом Крішну, який нічим практично не вирізнявся з-поміж інших пасажирів у старих Саймонових джинсах і в її светрі.

Та однаково в ущерть заповненому автобусі краще було мовчати. Тільки один раз, коли вони вже виїхали з міста й тряслися дорогою, що віддаляла їх від моря, Крішна порушив мовчанку:

— Дядько писав, що в Англії дуже багато зелені.

Вони вийшли з автобуса на головній магістралі. Повз них мчали легкові машини та величезні вантажівки, з-під колес яких