Слід веде до моря - Володимир Кирилович Малик
Батько майже півгодини вів із сином нудну і нецікаву розмову про його успіхи в школі, про вчорашню бійку.
Такі розмови відбувалися щораз наприкінці чверті, і Сергій уже звик до них і знав, що, як правило, вони закінчуються одним, але відчутним потиличником. Після цього батько відпускав сина і не турбував більше аж до кінця наступної чверті.
Але сьогодні, замість того щоб дати потиличника і відпустити хлопця на всі чотири сторони, батько суворо сказав:
— Після школи сиди дома! Годі вештатися по задвірках! Годі собак дратувати! Та за петельки брати товаришів! Набридло мені з тобою воювати! А тепер марш звідси! І поза межі двору без мого дозволу не смій виходити! Чуєш?
— Чую, — похнюпився Сергій: поки батько дома, годі й думати про те, щоб пливти на острів.
Е-е, хай йому грець! Коли б знав, що так буде, то не приходив би й додому! Книги можна було залишити у Марти. Юрко приніс би щось попоїсти, і він зараз плив би з друзями до острова. А прочухан був би один — і за вчорашнє, і за сьогоднішнє! Ех!..
Цікаво, де зараз Юрко і Марта? На острові чи тільки підпливають до нього?
Він підстрибом збіг з ґанку і помчав до левади. Швидко видерся на дерево, вмостився зручніше в своєму гнізді і припав очима до бінокля…
Ось вони! Уже на острові! Обережно пробираються до замчища!
Як би й він хотів бути там, разом з ними! Спуститися в темне підземелля і перехопити з-перед самого носа у Дзвонаря і Глечика те, що вони шукають!
Раптом в окулярах бінокля промайнула третя постать. Сергій насторожився. Хто ж це слідкує за Юрком і Мартою?..
Ось постать пригнулась, перебігла відкритий майданчик і сховалася за виступом стіни. Причаїлась. Завмерла там.
У Сергія похололо всередині. Невже то Дзвонар? Що він надумав? Може, просто вирішив перевірити, що за люди припливли на острів і чого? Але ж він швидко виявить, назираючи за ними, потаємний хід у печеру!
Тим часом Юрко і Марта видерлися на вежу і зникли в підземеллі. Постать виринула зі сховища і подерлася нагору.
Сонячні промені освітили її і Сергій мало не скрикнув від подиву: Владик Хвостенко! Авжеж, Хвостенко!
Спочатку Сергій зрадів. Все-таки Хвостенко — не Дзвонар. Що він може заподіяти Юркові й Марті?
Хвостенко оглянувся навколо, перечекав трохи, а потім підкрався до лазівки в печеру і завмер над нею.
Сергій прикипів до окулярів бінокля.
Якийсь час Хвостенко сидів над лазівкою нерухомо. Потім схопив драбину і почав швидко витягувати її з ями.
— От мерзотник! — скрикнув Сергій.
А Хвостенко тим часом витяг драбину і спокійно сів під стіною.
Сергій задумався — як же допомогти товаришам? Як виручити їх з біди? Треба взяти човен і пливти на острів! Хай навіть батько і лупки дасть! Та потім що? Накинутися на Хвостенка? Це приверне увагу Дзвонаря і Глечика. Тоді взагалі буде кепсько. Ні, треба придумати щось інше…
Поява Дзвонаря і погоня за Хвостенком, а потім за Юрком змусила діяти блискавично.
Він стрімголов спустився з явора і щодуху полетів з двору.
— Ти куди? — кинувся з ґанку батько. Але Сергій навіть не відповів.
На поромі, задихаючись від хвилювання, плутано розповів Мартиновому батькові про лихо, що скоїлося на острові.
— Шукайте човна і швидше пливіть туди! А я побіжу до Степана Бенедиктовича. Або в міліцію…
Степана Бенедиктовича дома не було. Докія Іванівна сказала, що він у школі на педраді, і схвильований Сергій зразу ж повернув до школи.
Він поспішав. На спітнілому лобі прилипло чорне розпатлане волосся. Від швидкого бігу закололо в боці. Та хіба він міг зважати на це?
На широкому шкільному подвір'ї — нікогісінько.
Пробігаючи повз відчинені вікна учительської, Сергій почув своє прізвище і зупинився. Нашорошив вуха.
— І Лісовому, і Романюті, — говорила Олена Калістратівна, — я поставила б з поведінки за рік «задовільно», а то й «погано»… Вони ніяк не заслуговують оцінки «відмінно». Лісовий здавна шибеникуватий, а останній випадок на моєму уроці підтверджує, що він і не думає виправлятись. Обурлива і Романютина поведінка. Це зарозумілий хлопець. Він надто високої думки про себе. До того ж ота історія з фільмом…
— Олено Калістратівно, ми ж вияснили… — заперечив Степан Бенедиктович.
Олена Калістратівна раптом, кинувши погляд у вікно, вигукнула:
— Ви тільки погляньте! Ми тут говоримо про Лісового, а він стоїть під вікном і підслуховує!
Сергій почервонів.
У вікно виглянув директор.
— Ти чого тут, Лісовий? — спитав похмуро. — До мене?
— І до вас, і до Степана Бенедиктовича…
— Прийдеш у понеділок. Ми зараз зайняті…
— Ні, ні, що ви! Там Юрко і Марта загинуть. І Хвостенко. На Замковому острові…
У вікні показався і Степан Бенедиктович.
— Як загинуть? Що ти говориш? Ану, зайди в учительську!
Сергій бігом помчав до входу в школу. Директор і Степан Бенедиктович зустріли хлопця біля дверей.
— Що сталося, Сергію? — запитали схвильовано.
Сергій намагався розповідати якнайкоротше і від того збивався і ще більше хвилювавсь. Степан Бенедиктович перезирнувся з директором.
— Треба йти туди, Іване Петровичу, — сказав класний керівник.
—
