Артеміс Фаул - Йон Колфер

Артеміс підключив іще одного монітора. Він підключався до камери в спальні Анджеліни Фаул. Хвилинку спостерігав за мамою. Інколи він почувався дуже ніяково, немов шпигував за нею. Утім, це ж заради її добра. Завжди існувала загроза, що вона щось собі заподіє. Зараз жінка мирно спала, наковтавшись снодійного, що Джульєтта лишила на таці. Це частина плану. Важлива частина.

До кімнати зайшов Батлер. У руках у нього була купа ельфійської зброї. Дворецький потер шию.

— Маленькі негідники.

Артеміс відірвався від монітору і подивився на слугу.

— Проблеми?

— Нічого серйозного. Але ті кийки дуже надокучливі. Як наша полонянка?

— Добре. Джульєтта пішла її годувати. Боюся, капітан Шорт починає втрачати розум.

На моніторі Холлі гамселила ліжком по цементу.

— Її можна зрозуміти, — зауважив слуга. — Уявіть, яка вона збентежена. Але тунель вона не продовбе.

Артеміс посміхнувся.

— Ні. Маєток збудований на вапняку. Тунель не зможе прокопати навіть гном.

Як виявилося, він помилявся. Дуже помилявся. Історичний момент для Артеміса Фаула.

Для виняткових ситуацій в ЛЕП існували певні процедури. Щоправда, такого, щоб зразковий загін було знищено однією людиною, іще не траплялося. Втім, треба було щось робити, і якомога скоріше.

Особливо зважаючи на той факт, що на небі вже з’явилися перші золотаві відтінки.

— Усе готово? — гримнув Рут у мікрофон, незважаючи на те, що той був чутливий навіть до сказаного пошепки.

«Усе готово», — подумав Фоулі, прикручуючи до вежі спостереження останній таріль. Дідько забирай цих військових. Усе готово; роби що тобі кажуть; я не знаю, мені наказали. Так неточно.

Але вголос сказав:

— Немає потреби кричати, командире. Мої навушники почують, як павук шкребеться на Мадагаскарі.

— А там що, павук шкребеться?

— Ну... Не знаю. Вони не можуть...

— Не змінюй тему, Фоулі, відповідай на запитання!

Кентавр вилаявся. Командир сприймав усе дуже буквально. Він підключив до ноутбука модем.

— Гаразд. Усе... Все готово.

— Саме вчасно. Клацай тумблером!

Утретє за такий недовгий час Фоулі вишкірив зуби. Він і справді був типовим недооціненим генієм. Клацай тумблером — як вам таке? У Рута черепна коробка замала, щоб зрозуміти, що він тут намагається зробити.

Зупинити час — це не просто натиснути кнопку, тут цілий ряд делікатних процедур, які потрібно виконати надзвичайно уважно. Інакше стоп-зона раптово скінчиться, і від офіцерів лишиться купка попелу і радіоактивних відходів.

Правда, що ельфи зупиняють час уже кілька тисячоліть, але сьогодні, в час супутникової комунікації та Інтернету, люди можуть помітити, якщо зона випаде з часу на кілька годин. Були часи, коли можна було зупинити час у цілій країні, і Народ Бруду просто вважав, що боги розсердилися. Зараз усе геть не так. Зараз люди мають інструменти, що дозволяють виміряти будь-що, тож якщо і зупиняти час, то робити це варто дуже обережно й точно.

За давніх часів збиралися собі п’ять ельфів-магів, утворювали пентаграму навколо цілі і накривали її магічним захистом. Час усередині пентаграми зупинявся.

І все було дуже добре, якщо магові не потрібно було вискочити в туалет. Не одну блокаду програли лише тому, що ельф випив на одну склянку вина більше, ніж потрібно. До того ж чарівники дуже швидко втомлювалися, починали боліти м’язи на руках. Якщо все складалося добре, то можна було виграти десь години півтори, тож результат не завжди був вартий докладених зусиль.

Фоулі вирішив автоматизувати всю процедуру. Він зробив так, що роль магів перейшла до літієвих акумуляторів, потім здогадався оточувати потрібну територію тарелями приймачів. Здається, просто? То лише здається. Проте певні переваги були. По-перше, ніяких перебоїв живлення. Акумулятори навіть і не думали вихвалятися один перед одним. Можна було точно сказати, скільки енергії знадобиться, і стало можливим продовжити блокаду аж до восьми годин.

І так уже сталося, що маєток Фаулів був ідеальним місцем для зупинки часу, — ізольований і обгороджений. Навіть із вежами, на яких так чудово можна було розмістити тарелі. Немов Артеміс Фаул сам напрошувався... Палець Фоулі завмер за міліметр від кнопки. Чи таке можливо? Врешті-решт, людське дитинча завжди на крок попереду.

— Командире?

— Уже готово?

— Не зовсім. Є дещо...

Рут так рявкнув, що у Фоулі мало навушники не повискакували.

— Ні, Фоулі! Ніякого дещо немає! Позбав мене своїх геніальних ідей. Життя капітана Шорт у небезпеці, тож натисни кнопку до того, як я підіймуся на вежу і натисну її твоїм обличчям!

— Як зворушливо, — буркнув Фоулі й натиснув кнопку.

Лейтенант Каджон перевірив місяцеметр.

— У вас вісім годин.

— Я сам знаю, — огризнувся Рут. — І припини ходити за мною. У тебе що, немає роботи?

— Власне, якщо ти згадав, я маю налаштувати біо- бомбу.

Рут обернувся.

— Не дратуй мене, лейтенанте. Якщо на кожному кроці я чутиму твої коментарі, як я зможу зосередитись? Просто роби те, що вважаєш за потрібне. Та будь готовий захищатися перед трибуналом. Наробимо помилок, полетять голови.

— Саме так, — ледь чутно прошепотів Каджон. — Та моєї серед них не буде.

Рут подивився на небо. На маєток Фаулів немов опустилося мерехтливе лазурне покривало. Добре. Вони відрізані від світу. За стінами продовжувалося життя, та якби хтось опинився в маєтку, подолавши міцні стіни і високі ворота, він би знайшов будинок порожнім, бо всі його мешканці лишилися в минулому.

Отже, наступні вісім годин маєток Фаулів проведе в сутінках. Після цього Рут не зможе гарантувати Холлі безпеку. Враховуючи серйозність ситуації, Каджону скоріше за все доведеться ужити рішучих заходів у вигляді біобомби. Рут уже бачив синій спалах. Жодна жива істота не лишилася живою. Навіть пацюки.

Рут наздогнав Фоулі біля північної вежі. Кентавр припаркував підйомник біля стіни. Місце блокади уже обплутали кабелі, час від часу блимала оптика.

— Фоулі? Ти тут?

Кентавр у капелюсі з фольги визирнув із живота старого вительбушеного транспортера.

— Я тут, командире. Гадаю, ви прийшли натиснути кнопку моїм обличчям.

Рут мало не розреготався.

— Навіть не думай видурити в мене вибачення. На сьогодні я свій ліміт вичерпав. І то на старого друга.

— Каджон? Перепрошую, командире, та я б не став витрачати свої вибачення на лейтенанта. Він би навіть думати про щось таке не став, якби заколов вас ножем у спину.

— Ти помиляєшся щодо нього. Каджон — гарний офіцер. Трохи запальний, це правда, та коли настане час, він усе зробить правильно.

— Правильно