Артеміс Фаул - Йон Колфер
Він подивився крізь щілину для листів і — який щасливий випадок! — побачив пару очей, що дивилися крізь окуляри прямо на нього. Хіба міг він утриматися?
— На добраніч, — сказав Батлер і штовхнув двері могутнім плечем.
Ельф відлетів на кілька метрів і приземлився в кущах. Джульєтта засмутиться.
Вона обожнює рододендрони. Одного вирубали. Лишилося ще кілька.
Батлер натягнув куртку з капюшоном і ступив за поріг. Ось вони, розтяглися як ніндзя-шпигуни з фільму. Якби не професійна зброя, що стирчала за кожним паском, видовище було б майже комічним.
Він непомітно опустив палець на курок і пішов просто на них. Товстунець на другій годині віддавав накази. Це було зрозуміло, бо голови решти повернулися в його напрямку.
Ватажок щось наказав, і команда схопилася за зброю для ближнього бою. Розумно, бо інакше вони б просто поранили своїх. Час переходити до дій.
— Доброго вечора, джентльмени, — сказав Батлер. Не втримався. Хотілося подивитися, як вони підстрибнуть із переляку. Тієї ж миті його пістолет вистрілив.
Першою жертвою став капітан Кельп. Йому в шию впився дротик із титановим наконечником. Капітан повільно опустився на землю, немов повітря перетворилося на воду. Іще двоє попадали, не встигнувши навіть зрозуміти, що відбувається.
Мабуть, то дуже болісно, — відчувати, що ти втрачаєш перевагу, яку мав кілька століть, подумав Батлер.
Залишки першого загону прийшли до тями і повставали. Але вони зробили помилку, чекаючи на накази, яких так і не почули. Батлер скористався нагодою і почав бійку. Та хіба вона потрібна йому, іще одна перевага?
Якусь долю секунди слуга вагався. Ці істоти були такі маленькі, як діти. Але тоді Граб лупонув його по ліктю кийком, і Батлера шарахнуло розрядом у тисячу вольт. Уся симпатія до маленьких чоловічків зникла, як і не було.
Батлер ухопився за кийок і замахнувся, немов битою, на другий кінець якої причепили ельфа. Граб скрикнув, відділився від кийка і полетів прямо на трьох своїх товаришів.
Батлер не зупинився, і кийок відправив у нокдаун іще двох ельфів. Один хоробрий малюк заліз йому на спину і тикав своїм кийком. Батлер на нього впав. Щось хруснуло, тикання припинилося.
Раптом йому в підборіддя уперлося дуло. Якомусь офіцерові вдалося дістати зброю.
— Не рухайся, Хлопче Бруду, — почув дворецький приглушений голос. Пістолет мав досить серйозний вигляд. У капсулі сердито булькнула охолоджуюча рідина. — Не змушуй мене стріляти.
Батлер підвів очі до неба. Інша раса, а кліше такі самі. Він відмахнувся від ельфа долонею. Чоловічок, певне, відчув, що на голову йому звалилося небо.
— Тепер не стрілятимеш?
Батлер підвівся. Навколо нього лежали непритомні ельфи. Перелякані, так. Але ж ніяк не мертві. Місію виконано.
Проте один хлопець придурювався. Коліна він тримав стуленими. Батлер підняв його за шию, легко обхопивши її великим і вказівним пальцями.
— Ім’я?
— Г-граб... Тобто, капрал Кельп.
— Так, капрале, передай своєму командирові, що наступного разу, коли я побачу тут озброєних ельфів, перестріляю зі снайперської гвинтівки. Жодних дротиків. Панциробійні кулі.
— Так, сер. Снайперська гвинтівка. Зрозумів. Усе по-чесному.
— Добре. Тобі дозволяється забрати поранених.
— Дуже люб’язно з вашого боку.
— І якщо на якомусь санітарі хоч блисне зброя, я підірву кілька мін, що приховав на території.
Граб мало не вдавився, його обличчя за візором геть зблідло.
— Неозброєні санітари. Ясно.
Батлер опустив ельфа на землю, обсмикнув туніку кремезними пальцями.
— І останнє. Слухаєш?
Капрал енергійно закивав.
— Потрібен ельф для переговорів. Той, що приймає рішення. Аж ніяк не офіцер, якому потрібно радитися з начальством. Зрозуміло?
— Добре. Тобто, мені здається, що добре. На жаль, я один із таких офіцерів. Бачите, я навіть не можу дати гарантій, що все буде добре...
Батлеру закортіло дати хлопцеві добрячого стусана.
— От і добре. Я зрозумів. Замовкни!
Граб послухався, міцно стиснув губи і кивнув.
— Отак. А тепер позбирай усю зброю і шоломи і склади їх у купу. Потім можеш іти.
Граб набрав повітря. Гм, можна іще погратися в героя.
— Не можу цього зробити.
— Хіба? Чому?
Граб випрямився.
— Офіцер ЛЕП ніколи не залишає своєї зброї.
Батлер кивнув.
— Слушно. Та варто було спробувати. Іди.
Граб досі не міг повірити у власну вдачу, тож поспішив до командної вежі. Єдиний ельф, що лишився на ногах. Трабл хропів носом у гравії, а Граб розмовляв із Брудним Монстром. От мамуся дізнається!
Холлі сіла на краєчок ліжка, вхопилася за металевий каркас. Повільно піднялася, напружуючи руки. Ліктьові суглоби мало не викрутилися. Вона постояла кілька секунд і впустила каркас на цементну підлогу. В повітря знялася хмаринка пилу, по цементу розбіглися шпаринки.
— Добре, — криво всміхнулася дівчина.
Холлі покосилася на камеру. Звісно, за нею спостерігають. Не можна гаяти часу. Вона напружила пальці і знову підняла каркас, потім іще і ще, доки на пальцях не лишилися глибокі сліди від сталевих прутів. Кожного разу на нещодавно зацементованій підлозі з’являлося більше розколин.
Через кілька хвилин двері відчинилися, і до кімнати забігла Джульєтта.
— Що ти робиш? — накинулася вона. — Хочеш зруйнувати будинок?
— Я зголодніла! — відповіла Холлі. — І мені набридла ця дурна камера. Чи ви взагалі годуєте в’язнів? Мені потрібна їжа!
Джульєтта стиснула кулаки. Артеміс попереджав, щоб вона була чемною, та терпіння рано чи пізно закінчується.
— Немає потреби вистрибувати зі штанів... чи що там ви, ельфи, носите. Отже, що ви їсте?
— Дельфіни є? — саркастично поцікавилася Холлі.
Джульєтта здригнулася.
— Немає, нахабо!
— Тоді фрукти. Або овочі. Переконайся, що вони миті. Не хочу, щоб в мою кров потрапили хімікати.
— Ха-ха, яка кмітлива дівчинка. Не хвилюйся, уся наша їжа органічна. — Джульєтта повернулася до дверей, але зупинилася: — І не забувай про правила. Навіть не намагайся втекти з дому. І немає потреби псувати меблі. Не змушуй мене вдаватися до крайнощів.
Щойно кроки Джульєтти стихли, Холлі знову взялася за ліжко. Коли маєте справу з ельфами, мусите бути уважними. Накази слід віддавати віч-на-віч, і вони мають бути точними. Якщо ви скажете, що немає потреби псувати меблі, то цим ви не забороните ельфові їх трощити. І ще, Холлі не
