Брати-віталійці - Віллі Бредель

Матроси вагались. Коли він не ворог, то навіщо його зв’язувати?

— Закувати його в кайдани! — знову звелів Клаус і вихопив у сусіда меч, який недавно належав челядникові.

Штуве не опирався, і його спритно зв’язали, мов лантух полови.

Свен помер од тяжкої рани. Після того, як вбитих кинули за борт, Клаус зайшов до начальницької каюти.

Смерть Свена — жахлива втрата. Відтепер він мусив покладатись тільки на себе. Йому бракувало мудрого, по-батьківськи лагідного товариша і досвідченого моряка. В живих не було Свена і Братика. Він наче осиротів удруге. І це тоді, коли доконче треба вирішувати, де і як воювати із всесильними багатіями!

Згодом матроси зібрались на горішній палубі. Коли Клаус підійшов до них, рішення у нього вже визріло, і він волів би вмерти, аніж відступитись від нього. Він розповів побратимам, що сталось у Штральзунді за їхньої відсутності.

— Всі ви знаєте Вульфлямів, як свої старі чоботи, — закінчував він. — Вони дужі, як вовки. Од сьогодні гасло мого життя: «Смерть Вульфлямам!»

— Смерть Вульфлямам! — дружно підхопили моряки.

— Вивести сюди Штуве! — наказав Клаус. — Закорабельним звичаєм, він підлягає судові.

Блідий, але з гордо піднятою головою, староста вибирався східцями на палубу. Руки у нього були за спиною, заковані в кайдани. Він ступив у коло моряків і безстрашно втупився в Клауса.

— Йоганне Штуве, — розпочав Клаус допит. — Достеменно відомо, що того згубного вечора ти бачив Дрезе біля сходів на горішню палубу!

— Cui bono! — відповів Штуве.

— Ти бачив у нього в руці залізо і знав або принаймні Здогадувався, навіщо воно йому.

— Cui bono!

— І на суді ти змовчав про все…

— Cui bono!

— Більше того, уночі ти нишком викинув за облавок залізо, що лежало біля мертвого Дрезе і засвідчувало його Злочинницький намір.

— Cui bono! — Підсудний відверто кепкував з Клауса і виповідав йому свою смертельну ненависть.

— А позаяк ти мовчав, Гейна осудили несправедливо. Хто-хто, а ти добре знав, що він убив Дрезе, захищаючись.

— Cui bono!

— Що ти скажеш на своє виправдання?

Йоганн Штуве глумливо скривився й окинув поглядом присутніх. Але мовчав. Клаус повторив запитання.

До старости підійшов отець. Штуве обривав його на кожному слові безнастанним «сиі Ьопо!». Він тримався визивно, хоча й не сумнівався, яка доля чекає на нього. Дехто навіть захопився його безстрашною поведінкою. Довкола схвально загомоніли. Тому Клаус крикнув над усі голоси:

— Ти убив Гейна Вітліна!

— Cui bono! — з неменшою силою гаркнув Штуве і смертельно зблід не він, а Клаус. Хлопець владно промовив.

— Я засуджую тебе до смертної кари! Ти призвів Гейна до безвинної загибелі!

— Cui bono! — мовив Штуве, а слова його прозвучали як згода.

До Клауса підійшов отець Бенедикт.

— Я розумію ваші почуття. Ви мстите за свого бідолашного друга. Але будьте милосердні, згляньтеся над старостою!

— Бог йому суддя, а не я! — відказав юнак.

— О, коли так, — підхопив священик, — то господь заступається за нього!

— Рятуйте його душу! — кинув Клаус отцеві і відвернувся.

Священик зрозумів, що з нього глузують і, згорнувши руки, замовчав.

Штуве кріпкенько прив’язали до дошки і вишпурнули в море.

На прощання він оскаженіло прогорлав: «Cui bono!»

Королева Данії Маргарита прийняла у замкові Фредеріксбор посланців од шведської шляхти, яка прохала в її величності регенства над їхньою вітчизною. Заповітна мрія розумної й гонористої королеви сповнялася: три північних царства — Данія, Норвегія і Швеція — об’єднувалися під її скіпетром. Од свого батька Вальдемара IV вона, престольна опікунка рідного сина Олава, перейняла розхитане й занедбане королівство. Усій півночі нав’язувала свою волю Ганза. Але Маргарита, повелителька Данії та Норвегії, таки дочекалась, коли вона стане на герць із Ганзою й вирве з-під її залежності Швецію. Своєї мети королева не спускала з очей ні на мить і йшла до неї розумно, хитро і ні в чому не перебираючи