Артеміс Фаул - Йон Колфер

Батлер увімкнув пристрій, і Артеміс почав активувати фільтр за фільтром.

— Цей?

— Ні.

— Цей...

— Усе почервоніло. Ультрафіолетовий. Жодного ельфа.

— А тепер?

— Ні. Здається, поляроїд.

— Останній.

Батлер посміхнувся. Акула, що помітила неприкриту спину.

— Маємо.

Тепер він бачив світ таким, яким той і був, куди не глянь — з офіцерами ЛЕП.

— Гм-м, — замислився Артеміс. — Стробувальний імпульс, думаю. Дуже висока частота.

— Зрозуміло, — підтакнув Батлер.

— Метафорично або буквально? — посміхнувся працедавець.

— Саме так.

Артеміс посерйознішав. Знову жарти. Що далі? Надягти клоунські черевики і ходити колесом по залі?

— Гаразд, Батлере. Час тобі братися за те, що в тебе виходить найкраще. Схоже, до нас завітали непрошені гості...

Батлер випростався. Подальші інструкції не потрібні. Він затягнув ремінці та швидко рушив до дверей.

— О! До речі, Батлере.

— Так, Артемісе?

— Я б волів, щоб їх налякали до смерті. Якщо можливо.

Слуга кивнув. Якщо можливо.

Підрозділ номер один Служби Вилову ЛЕП був найкращим і найрозумнішим. Кожне ельфеня мріяло вирости й одного дня надягти форму командос із першого підрозділу. Вони були елітою. Вороги ховалися, лише чули їхні імена. У випадку з капітаном Кельном ці слова можна було розуміти буквально. Адже другим його ім’ям було Трабл, тобто «неприємність». Кельп сам обрав його на церемонії повноліття, коли поступав до Академії.

Трабл очолював команду на території маєтку. Як завжди, він виступав першим, готовим розпочати бійку, коли та, як він потайки сподівався, почнеться.

— Перевірка, — прошепотів він у мікрофон, що змією обкрутився навколо шолома.

— Негативно у першого.

— Нічого, капітане.

— Велике нічого, Трабле.

Капітан Кельп скривився.

— Ми на завданні, капрале. Дотримуйтесь протоколу.

— Але ж мама сказала!

— Мене не обходить, що там мама сказала, капрале! Ранг є ранг! Звертайтеся до мене «капітан Кельп».

— Так, сер. Капітане! — образився капрал. — Але більше не проси мене прасувати твою туніку.

Трабл відділив канал зв’язку з братом, щоб їх не чула решта команди.

— Не теревень ти про маму, гаразд? І про прасування. Тебе взяли на завдання лише тому, що я попросив! А тепер поводься як професіонал або тримайся подалі!

— Гаразд, Трабсе.

— Трабл! — закричав капітан Кельп. — Мене звуть Трабл. Не Трабс, не Траб. Трабл! Зрозуміло?

— Зрозуміло. Трабл. Матуся має рацію. Ти ще дитина.

Капітан Кельп дуже непрофесійно вилаявся і переключився на відкритий канал. Саме вчасно, щоб почути незвичний звук.

— Ар-р-рк-к.

— ІЦо то було?

— Що?

— Не знаю.

— Нічого, капітане.

. Але Трабл, коли складав іспити на капітана, проходив Розпізнавання Звуків, тому був переконаний, що почув саме «Ар-р-рк-к», ніби хтось розмахнувся сокирою біля дихальної трубки. Дуже схоже на брата. Побіг у кущі.

— Граб? Із тобою все гаразд?

— Для тебе я капрал Граб.

Кельп від злості розтоптав стокротку.

— Перевірка. Звітуйте по порядку.

— Перший, ОК.

— Другий, добре.

— Третій, занудився, але живий.

— П’ятий, наближаюся до західного крила.

Кельп завмер.

— Зачекайте. Четвертий? Ти тут, Четвертий? Як справи?

— ... Нічого, крім статичного потріскування.

— Так. Четвертий вибув зі строю. Можливо, через проблеми з обладнанням. Але ми не можемо гаяти час. Перегрупуймося біля дверей.

І загін поповз уперед. Шуму від них було не більше, ніж від павука. Кельп швиденько підрахував. Одинадцять. У першого комплект обладнання був неповний. Четвертий вештався десь по трояндових кущах і дивувався, чому це ніхто до нього не промовляє.

Потім Трабл помітив дві штуки. Одна — пара чорних чобіт, що стирчали з куща біля входу. Друга — височенний чоловік на порозі. В руці чоловік тримав пістолета, і вид у зброї був не дуже приємний.

— Переходимо в безшумний режим, — прошепотів Кельп, і тієї ж миті одинадцять візорів закрилися, щоб не було чутно ані розмов, ані навіть дихання.

— Ніхто не панікує. Думаю, можу відновити перебіг подій. Четвертий підійшов до Дверей. Людина Бруду їх відчинила. Четвертого стукнуло і відкинуло в кущі. Дуже просто. Наш захист не пошкоджений. Повторюю, непошкоджений. Тож зберігаємо спокій. Граб... Вибачте, капрале Кельп, Перевірте стан четвертого. Інші дотримуються тиші.

Загін тихо відійшов назад, поки вони не опинилися на траві. Фігура перед ними дійсно вражала. Жодних сумнівів, то була найбільша людина, яку вони бачили у своєму житті.

— Дарвіт, — вилаявся другий.

— Зберігаємо тишу, розмовляємо, лише коли це дійсно необхідно, — наказав Кельп. — Лайку важко назвати необхідністю.

Та подумки він навіть схвалив ті слова, що злетіли з язика іншого. Зараз як ніколи він був радий, що перебуває під захистом. Той чоловік легко розчавить своїм кулаком із десяток ельфів.

Граб повернувся до товаришів.

— Стан четвертого задовільний. Здається, його добряче струсонуло. В іншого все гаразд. Захист у нього вимкнувся, тож я засунув його в кущі.

— Добре, капрале. Молодець.

Ще не вистачало, щоб усі побачили оті чоботи.

Чоловік ворухнувся і вайлувато рушив доріжкою. Може, він і дивився праворуч і ліворуч, та дуже важко було зрозуміти через каптур, якого він насунув на самісінькі очі. Дивно, що людина натягла каптур такої теплої ночі.

— Захист, — нагадав Трабл.

Він уявив, як хлопці пустили очі під лоба. Ніби вони не ввімкнули захист іще півгодини тому. Та все одно, потрібно дотримуватися правил, на випадок трибуналу. Були часи, коли Служба Вилову спочатку стріляла і ніколи не відповідала на питання. Та вони вже давно минули. Зараз завжди знаходився якийсь добрий цивільний, що горлав про права. Навіть про права людей, можете в таке повірити?

Людина-гора зупинилася прямо серед загону. Якби він їх бачив, то була б ідеальна позиція. Своєю зброєю вони б не змогли зараз скористатися, тому що тільки перестріляли б одне одного.

На щастя, команда була невидима, за винятком четвертого, якого заховали в густих заростях рододендронів.

— Приготувати електричні кийки.

На всяк випадок. Великої потреби в тому немає.

І саме тоді, коли офіцери ЛЕП похапали зброю, саме тієї миті, коли пальці намацували рукоятки, Людина Бруду заговорила.

— Доброго вечора, джентльмени, — сказав він і відкинув каптура.

«Смішно»», — подумав Трабл. Нібито він... І тут командир побачив візор.

— Відходимо! — заверещав він. — Відходимо!

Запізно. Не лишається нічого, ніж утримувати позиції та розпочинати бій. Найгірший варіант.

Батлер міг розправитися з