Три грані часу - Анатолій Андрійович Дімаров

Зупинивсь аж тоді, як зовсім розвиднилося. Але тепер понад річкою, біля якої ночували чужинці, піднявся такий густий туман, що А-ку як не вдивлявся, не бачив нічого. Однак він зрозумів, що ті швидко знайдуть його слід і кинуться одразу ж навздогін. Тому А-ку не став затримуватись, а, трохи перепочивши, побіг далі.

Він уже підбігав до гір, де жило його плем’я, коли, оглянувшись, побачив чужинців. Вони були ще дуже далеко, однак вперто рухалися вперед. І було їх дуже багато…

Плем’я вже не спало: воно теж помітило появу чужинців. І старі й малі висипали із печери: стояли й напружено вдивлялися вдалину, де мелькали чорні постаті. В усіх були похмурі й стривожені обличчя, навіть діти затихли, відчуваючи небезпеку: те, що насувалося з долини, було страшніше од шаблезубого тигра.

Коли А-ку підбіг, всі одразу повернулися в його бік. Перший мисливець розгнівано вигукнув:

— А-ку привів чужих мисливців!

І тут А-ку зрозумів, що припустився помилки, якої не можна простити: він не мав права бігти прямо до печери, видавати чужинцям місце стоянки свого племені.

— Вони з’їли Йо-га, — пробурмотів А-ку, виправдовуючись. — Вони хотіли з’їсти А-ку.

— А-ку привів чужих мисливців! — ще сердитіше закричав перший мисливець і в жодних очах не прочитав А-ку співчуття: лише осуд і гнів. — А-ку треба вбити!

— А-ку треба вбити, — повторив покірно А-ку, відчуваючи свою велику провину. Опустив руки й голову, готовий прийняти на себе смертельний удар бойової палиці. І та покірна поза врятувала його: погляд першого мисливця пом’якшав.

— А-ку помре у битві з чужинцями, — сказав він уже не так гнівно, й А-ку, щасливий тим, що плем’я простило його, ударив себе щосили в груди й вигукнув:

— А-ку помре у битві з чужинцями!

Перший мисливець тим часом поділив своє плем’я на дві частини: здорові й дужі чоловіки, озброєні бойовими палицями й дрюками, виступили наперед, а діти, жінки й недужі кинулися збирати каміння: потім вони здеруться на скелю, що нависала над печерою, і будуть кидатися ними, поціляючи у ворогів.

В А-ку не було ні дрюка, ні палиці. Він знайшов важкий, гострий кремінь, кілька разів махнув ним у повітрі, а потім прилучився до мисливців.

За якийсь час на галявині запала тиша. Угорі, на високій скелі, застигли жінки й діти, внизу похмуро стояли мисливці. Всі дивилися в долину: чужинці були вже близько, вони жодного разу не збилися з сліду, що полишили А-ку і Га-ав. При згадці про друга А-ку глянув униз: біля нір було порожньо. Собаки чи то поховалися, відчуваючи небезпеку, чи кудись подалися. І в А-ку гірко стиснулося серце: йому здалося, що Га-ав їх зрадив.

Одірвав погляд од нір, став дивитися на ворогів, що наближалися.

Ось вони досягли краю долини, зупинилися. Побачили печеру й мисливців, завили, вимахуючи палицями й дрюками. Мисливці відповіли їм не менш лютим криком.

Потупцявши на місці, певно про щось радячись, вороги потім пірнули в кущі, що густо росли перед галявиною. Чутно було тріск і тупіт, що наближався. Ось із густої зеленої стіни виткнулося одне люте обличчя… друге… третє… видираючись на галявину, чужинці одразу ж шикувалися плече до плеча, і тоді на скелі, що нависала над печерою, вибухнув лемент і донизу з свистом полетіло каміння. Кілька ворогів одразу ж упало, кілька захиталося, обливаючись кров’ю, решта ж кинулася вперед. І тоді перший мисливець, занісши над головою страшну свою палицю, з бойовим вигуком метнувся на ворога…

Зійшлися посеред галявини — лице з лице, око в око. Високо вгору злетіли палиці й дрюки й разом опустилися донизу: нещадна бійка закипіла довкола.

Стукотіли палиці й дрюки, хряскотіли черепи, бризкала кров. Хрип, тупіт, стогін враз виповнили галявину, піднеслися до скелі, на якій мовчки стояли тепер уже безсилі діти й жінки.

А-ку першим же ударом зумів поцілити ворога прямо в голову. Той повалився, випустивши палицю з рук, і А-ку, підхопивши її, кинувся в самісіньку гущу побоїща. Він сипав удари направо й наліво, не помічаючи тих, що перепадали йому, і кров уже цебеніла в розсіченої голови, а на спині кривавилась рана.

Битва розтікалася по всій галявині, дробилася на окремі поєдинки. Переможений ворог ще не встигав упасти на землю, а очі переможця шукали вже іншого.

Ось перед А-ку виросла кремезна постать з палицею в руках. З хрипким вигуком метнувся чужинець на А-ку, махнув щосили палицею. А-ку вмить присів, палиця свиснула над його головою, а чужинець заточився, промахнувшись. Тоді А-ку випростався, замахнувся палицею. Але ворог виявився досвідченим воїном: його палиця вже була у повітрі. З стукотом зіткнулися палиці, А-ку ледь утримав свою в руках і одразу ж відскочив, бо ворог уже готувався до чергової атаки. Він кружляв довкола А-ку, намагаючись поцілити його збоку, але весь час натикався на палицю молодика. Втративши нарешті терпець, чужинець кинувся на А-ку — знову свиснула палиця й знову А-ку відповів таким же ударом.

Так вони сходилися кілька разів, і А-ку відчував, що він довго не витримає. Руки стали терпнути від безперервних ударів палиці об палицю, піт заливав очі, але він не міг його навіть витерти. А чужинець люто напосідав на нього, не даючи й хвилини перепочинку.

Тоді А-ку вдався до хитрощів: повернувся й побіг. Чужинець з переможним криком кинувся слідом. Всім своїм тілом, незахищеною спиною відчував юнак, як скорочується відстань між ним і ворогом, і коли ще раз свиснула палиця, він різко пригнувся, а потім, розвернувшись одразу ж, наосліп ударив — знизу вверх.

Глухо гупнула палиця, тріснули ребра. Різко скрикнувши, ворог поточився, зігнувся у поясі. Він хитався, намагаючись утриматися на ногах, а палиця А-ку вже падала йому прямо на голову, трощачи череп.

І коли ворог врешті звалився, А-ку стрибнув на нього і, піднісши догори палицю, закричав.

То був крик перемоги, крик тріумфу, крик молодика, який став справжнім воїном.

Прийшовши до тями, оглянувся. Бойовисько кипіло все дужче, ворог все лютіше насідав на мисливців. Їх ставало все менше й менше, вони повільно відступали під скелю.

Вороги на якусь мить розійшлися. Скривавлені, смертельно втомлені, майже всі важко поранені, збившись у тісний гурт, стояли мисливці під скелею, і над ними вже нависла неминуча поразка: ворогів було набагато більше. Вони знову