Чарівник Смарагдового міста - Олександр Мелентійович Волков
І Бастінда, хоч-не-хоч, дістала Шапку, наділа на голову і розпочала своє чаклування:
— Бамбара, чуфара, лорики, йбрики, пікапу, трикапу, скорики, морики! З'явіться переді мною, Летючі Мавпи!
І небо враз потемніло від зграї Летючих Мавп, які мчали до палацу Бастінда на своїх могутніх крилах. Ватажок зграї Уорра підлетів до Бастінди і доповів:
— Ти викликала нас утретє і востаннє! Що накажеш зробити?
— Нападіть на чужоземців, котрі вдерлися до моєї країни, і знищіть їх усіх, окрім Лева. Його я запрягатиму у свою коляску.
— Буде виконано! — відповів вожак, і зграя з гамором полетіла на захід.
ПЕРЕМОГА
одорожні з жахом спостерігали наближення хмари здоровенних мавп — з такими змагатися було неможливо.Мавпи налетіли купою і з вереском накинулись на розгублених мандрівників. Жоден не зміг подати допомогу своєму товаришеві, бо усім довелося відбиватися від ворогів. Залізний Дроворуб даремно розмахував сокирою. Мавпи обліпили його, вирвали сокиру, підняли бідолашного Дроворуба високо у повітря і звідти кинули в міжгір'я на гострі скелі. Залізний Дроворуб був понівечений і вже не міг зрушити з місця. Слідом за ним у прірву полетіла і сокира.
Друга група мавп розправлялася із Страшилом. Вони випотрошили його, розвіяли на вітрі солому, а каптан, голову, ботфорти і капелюха скрутили у вузол і закинули на верхівку високої гори.
Лев крутився на місці і від страху так грізно ревів, що мавпи не наважувалися підступити до нього. Та нарешті вони прилаштувалися й накинули на Лева мотузки, звалили на землю, обв'язали лапи, заткнули пащу, підняли у повітря й урочисто віднесли до палацу Бастінди. Там його посадовили за залізні грати, і Лев, лютуючи, качався по підлозі, намагаючись перегризти пута.
Перелякана Еллі чекала жорстокої розправи. На неї накинувся сам вожак зграї Летючих Мавп і вже простягнув до горла дівчинки довгі лапи. Та в цю мить він побачив на ногах Еллі срібні черевички, й обличчя його перекосилося від жаху.
Уорра відсахнувся і, загороджуючи Еллі від підлеглих, закричав:
— Дівчинку не можна чіпати! Це фея!
Мавпи наблизились і люб'язно, навіть поштиво, підхопили Еллі разом з Тотошком і понесли до Фіолетового палацу Бастінди. Приземлившись біля палацу, вожак Летючих Мавп поставив Еллі на землю. Розлючена чаклунка накинулась на нього з лайкою. Уорра сказав:
— Твій наказ виконано. Ми розбили залізну людину і розтріпали опудало, спіймали Лева і посадили за грати. Але ми і пальцем не могли торкнути дівчинку; ти сама знаєш, які нещастя загрожують тому, хто образить володарку срібних черевичків. Ми принесли її до тебе; роби з нею, що хочеш. Прощавай назавжди!
Мавпи з галасом знялись у повітря й полетіли. Бастінда поглянула на ноги Еллі й затремтіла від жаху: вона упізнала срібні черевички Гінгеми.
«Як вони до неї потрапили? — розгублено гадала Бастінда. — Невже кволе дівчисько здолало могутню Гінгему, володарку Жуванів? І все ж на ній черевички! Кепські мої справи: адже я й пальцем не можу зачепити цю маленьку нахабу, доки на ній чарівні черевички».
Вона гукнула:
— Гей, ти! Йди-но сюди! Як тебе звати?
Дівчинка очима, повними сліз, глянула на злу чарівницю:
— Еллі, добродійко!
— Розповідай, як це ти заволоділа черевичками моєї сестри Гінгеми? — суворо крикнула Бастінда.
Еллі густо почервоніла:
— Далебі, добродійко, я не винна. Мій будиночок упав на пані Гінгему й розчавив її…
— Гінгема загинула… — прошепотіла зла чаклунка. Бастінда недолюблювала сестру і не бачила її вже багато років. Вона злякалася, що дівчинка у срібних черевичках принесе і для неї погибель. Але, позирнувши на добре обличчя Еллі, Бастінда заспокоїлася.
«Вона нічого не знає про таємну силу черевичків, — вирішила чаклунка. — Якщо мені поталанить заволодіти ними, я стану ще могутнішою, ніж тоді, коли у мене були вовки, ворони, чорні бджоли і Золота Шапка».
Очі старої заблищали від жадоби, і пальці її скарлючились, ніби вже стягали з Еллі черевички.
— Слухай мене, дівчисько Еллі! — хрипко прошамкотіла Бастінда. — Я триматиму тебе у рабстві й, коли погано працюватимеш, відлупцюю тебе великим києм і кину до темного підвалу де пацюки — здоровенні зажерливі щурі! — зжеруть тебе і пообгризають ніжні твої кісточки! Хи-хи-хи! Ти мене розумієш?
— Ой, добродійко! Не віддавайте мене щурам! Я слухатимуся.
Еллі тремтіла.
Цієї миті Бастінда помітила Тотошка, який боязко тулився до ніг Еллі.
— А це що за звір? — сердито запитала зла чаклунка.
— Це мій песик Тотошко, — несміливо відповіла Еллі. — Він хороший і дуже любить мене.
— Гм… Гм… — пробурчала чаклунка. — Ніколи не бачила таких звірів. Слухай мій наказ: нехай цей песик, як ти його називаєш, тримається від мене якнайдалі, бо першим потрапить у підвал до щурів! А зараз йдіть за мною!
Бастінда повела полонених крізь чудові кімнати палацу, де все було фіолетове: і стіни, і килими, і меблі — і де біля дверей стояли у лілових каптанах Мигуни, вклоняючись володарці до самої підлоги та жалібно кліпаючи їй услід. Нарешті Бастінда привела Еллі до темної брудної кухні.
— Ти чиститимеш горщики, сковорідки й каструлі, митимеш підлогу й топитимеш піч! Моя куховарка давно потребує помічниці!
Залишивши дівчинку, напівживу від переляку Бастінда вийшла на подвір'я, потираючи руки.
— Я добре налякала це дівчисько! Тепер приборкаю Лева, і обоє будуть у моїх руках!
Полохливий Лев уже встиг перегризти мотуззя і лежав у віддаленому кутку залізної клітки. Коли він побачив Бастінду, жовті очі його спалахнули лютим вогнем.
«От шкода, що у мене ще немає сміливості, — пожалкував він. — А то віддячив би старій відьмі за смерть Страшила і Залізного Дроворуба» І Лев зібгався в клубок, готуючись до стрибка.
Стара увійшла в кліть через маленькі двері.
— Гей ти, Леве, слухай! — прошамкотіла вона. — Ти мій бранець! Я запрягатиму тебе в коляску і їздитиму, кататимуся під час свят, щоб Мигуни казали: «Ти диви, яка могутня наша володарка Бастінда, навіть Лева зуміла запрягти!»
Поки Бастінда базікала, Лев розкрив пащу, настовбурчив гриву і, стрибнувши до чаклунки рикнув:
— Я тебе з'їм!
Він на волосинку не дістав до Бастінди. Перелякана бабця кулею шмигнула із кліті й проворно зачинила дверцята.
Важко відсапуючись з переляку, вона прокричала погрозливо крізь грати:
— Ах ти ж, клятий! Ти ще мене не знаєш! Я замордую тебе голодом, якщо не погодишся ходити в упряжці!
— Я тебе з'їм! — повторив Лев і знавісніло кинувся на грати.
