Три чарівних винаходи - Володимир Миколайович Владко

Таким самим швидким помахом руки незнайомий надів шапочку на руль велосипеда — і той зразу наче розчинився в повітрі. Ось щойно був — і вже немає! І раптом знову з’явився, бо незнайомий зняв шапочку з руля. Тремтячими від хвилювання губами Захар прошепотів:

— А можна той… і на людину надіти цю шапочку?..

— Та звичайно, можна. І тоді людина теж стає цілком прозорою, отож і невидимою. Ви ж хотіли саме цього? А велосипед — це для вас, Тарасе. Він також має особливу властивість. Виготовляючи його, наша лабораторія застосувала іншу нову речовину — антитертин. Не чули? Зовсім нова, невідома ще науці. Ця речовина, домішана до металу, гуми чи чогось іще, усуває тертя. Саме цим ви, Тарасе, цікавилися? Прошу, ніякого тертя! Лише торкніться педалі, будь ласка!

І справді: тільки-но Тарас торкнувся рукою педалі, як заднє колесо велосипеда, яке незнайомий трохи підняв, закрутилося з шаленою швидкістю. Тарас аж за голову схопився: оце дійсно! Таки нема тертя!

— І можна проїхатись на цьому велосипеді? — ледь чутно спитав він.

— Безумовно, — відповів незнайомець. — Проте ось іще одна річ. Для вас, Петре. Ви ж, мабуть, і не гадали, що ми подбали про це.

Він уже тримав у руці невеличкий ящичок:

— А тут використано третю нову, винайдену в нашій лабораторії речовину — протиопіроль. Якщо цю речовину додати до металу і зробити з нього трансформатор, крізь який пропустити електричний струм, цей струм потім проходить усіма проводами легко, майже без опору. Значить, оцей трансформатор з протиопіролем — для вас, Петре!

— І я можу його… — спитав нерішуче Петро.

— Та звісно, можете спробувати. Для того я й приніс його. З чого ж ми почнемо? А, бачу, бачу! Петро хоче першим. Ну, давайте! А велосипед ми поки що сховаємо.

Незнайомий натягнув прозору шапочку на руль велосипеда, і той знову раптово зник, наче його й не було.

— Ходімо!

Петро ніс у руках маленький ящичок, Тарас і Захар ішли слідом за ним, оглядаючись на незнайомого. А він спокійно йшов за ними, повторюючи:

— Так, так, зараз спробуємо!

Зайшовши до квартири, Петро обережно включив трансформатор зразу після лічильника так, щоб електричний струм проходив крізь нього. Озирнувшись на товаришів, він потім включив одну по одній усі лампочки в квартирі. Вони яскраво спалахнули.

— Дивіться, дивіться! — вигукнув Петро. — Горять яскравіше, ніж раніш! А як лічильник?

Коліщатко лічильника не крутилося зовсім. Воно завмерло.

— Я ж казав, що так буде, — зрадів Петро. — Немає опору, значить, немає навантаження — і лічильнику нічого робити! От здорово! Чудовий винахід, цей протиопіроль!

— Гаразд, — відгукнувся незнайомець. — Тепер виключимо трансформатор.

— А чому? — засмутився Петро. — Залишили б його тут…

— Не можна. Нам він потрібний в лабораторії. Адже ми ще не закінчили експериментувати з ним.

І з цими словами загадковий гість зняв трансформатор і сховав його в кишеню. Петро сумно стежив за його швидкими рухами.

— Захар, я бачу, дуже хоче спробувати прозоритову шапочку, — вів далі незнайомець. — Ходімо знов у двір; до речі, випробуємо і антитертиновий велосипед. Пішли!

Біля лави у дворі, як і слід було чекати, ніхто з друзів не міг помітити й сліду велосипеда: адже він був невидимий під прозоритовою шапочкою.

— Раз-два-три, — весело промовив незнайомець, роблячи спритний рух рукою. І велосипед одразу з’явився, виблискуючи нікельованими частинами.

— Ось шапочка. Надівайте її, Захаре. А ми подивимося, що з того вийде, — розпорядився гість.

Захар тремтячими руками підніс дивну шапочку до голови, надів — і хлопця не стало! Тарас глянув на Петра, Петро — на Тараса. Потім обидва втупили очі в те місце, де кілька секунд тому стояв їх приятель.

— Захаре! — несміливо покликав Тарас. — Де ти?

— А я тут, — пролунала відповідь з чистого повітря. Це був голос Захара. — Правда, не бачите мене? А я вас дуже добре бачу. І зараз доведу це.

В наступну мить Тарас відчув, як чиїсь цупкі пальці схопили його за ніс. А Петра хтось потягнув за чуба. Обидва відсахнулися: та й справді, це було неймовірно! З порожнечі перед ними пролунав веселий сміх Захара:

— Та це ж я! Не бійтеся! Дивіться, знімаю шапочку!

Справді, Захар знову був перед ними — такий самий, як і перед цим. У руці він тримав прозоритову шапочку, зняту з голови.

— Ну, й чудовий винахід, цей прозорит, — говорив Захар, — просто чудовий… Заждіть, а навіщо ви забираєте в мене цю шапочку?

— Нічого не поробиш, Захаре, — відповів незнайомий. — Адже мені доручено тільки показати вам усе це. Ми мусимо у себе в лабораторії далі випробовувати ці речовини. Тарасе, тепер ваша черга. Чи не хочете спробувати антитертиновий велосипед? Прошу!

Тараса не треба було умовляти. Він узявся за руль велосипеда, швидко стрибнув на сідло, натиснув на педалі…

— Ой! — вигукнув він вражено, бо велосипед рвонувся вперед, наче хтось жбурнув його. З блискавичною швидкістю Тарас пролетів до кінця двору, ледве встиг повернути вбік і так само швидко промчав назад. Знову повернув. Обличчя його було розгублене. На педалі він, певна річ, уже не натискав, бо велосипед і без того летів уперед, немов гоночний автомобіль.

— Гальмуй, Тарасику! Гальмуй! — вигукнув Захар.

Тарас натиснув на гальмо. Велосипед м’яко стишив хід і легко спинився. Тарас зіскочив з нього, відсапуючись.

— Ну, знаєте, — сказав він незнайомому, — до цього антитертину треба звикнути. Добре, що я не розгубився, а то можна було й розбитися… Але, мушу сказати, чудова річ! Надзвичайний винахід! Що то значить — немає тертя! Раз натиснув на педалі — і можеш їхати собі, скільки заманеться!..

— Так, — погодився незнайомець, — наша лабораторія “ЗТП” працює