Чортів млин: Казки про чортів - Автор невідомий - Народні казки
Так цар говорив усім воякам, котрі до нього приходили за платнею. Та ніхто з них із того замку не вертався. Думав цар, що і з сим так буде.
— Дайте мені лише гуслі, корчагу[20] вина і корчагу оцту, кошик горіхів і кошик шротів[21], таких як горіхи, та ще карти, свердел, букову колоду і мажове ядро.
— Добре, — каже цар.
Приготували все, що вояк просив, і повезли в замок (чорт удень не воював — лише вночі мав силу). Лишили вояка в замку, а самі поїхали.
Вояк витесав ще десять плішок і поклав до своїх інструментів, що йому привезли й склали в кут світлиці. Лише попросив, аби мажове ядро висадили на стіл, який перед тим обкували залізом, аби не проломився.
Прийшов вечір. Запалив вояк світло, сів за стіл, поклав перед себе карти і перебирає. Чує: щось гримить. А то чорт спускався комином.
— Що тут глядаєш? — зазвідав чорт.
— Чекаю, з ким би в карти зіграти.
А карти — то чортове Євангеліє. Чорт собі думає: «Трохи побавлюся, а тоді вже відкручу тобі голову». Сів чорт — грають у карти. Але чорт так знає грати, що нема кращого за нього. Виграв раз, виграв другий — радіє, аж підскакує. А вояк каже:
— За сяке діло можна й випити! — налив собі вина, а чортові оцту.
П’є вояк — нічого, а чорт п’є — кривиться, бо пече його і в роті, і в череві.
– Із закускою буде ліпше, — каже вояк і виймає собі жменю горіхів, а чортові — жменю шротів.
Розкусить вояк горіх, вийме зерня, з’їсть. А чорт зуби покришив, а не розкусив і одного шрота. Не любиться йому сяке діло.
— А іншої гри у тебе нема? — звідує вояка.
– Є! Видиш на тому столі ядро — будемо його качулькати один другому. Той програє, хто його не вдержить на столі.
Чорт на все згодний, лиш би не пити та не закусувати.
— Починай ти! — каже вояк.
Чорт прикотив ядро на свій край і приготувався качульнути. А вояк підняв плаху, засунув плішки, аби стіл нахилився у чортів бік. Чорт трутить ядро — а воно назад вертається. Чим вище трутить, тим сильніше назад качулькається. А вояк, аби чорт не здогадався, що стіл нахилений, дує на ядро.
— Але ти дуєш! — розсердився чорт.
— А тобі хто забороняє дути? — каже вояк.
Чорт дув — і ледве викачулькав ядро до вояка.
— Держи! — загойкав вояк і пустив ядро.
Та чорт не вдержав — ядро упало йому на ногу і зламало.
— Ну, що з тебе тепер? — насміхається вояк. — Як будеш жити, хромий? На хліб собі не заробиш. Щастя маєш, що зі мною зустрівся. Я тебе навчу на гуслях грати. Будеш по свадьбах ходити та кусень хліба все заробиш.
Наладив вояк гуслі, заграв тропотянку — на чортові аж шкіра почала ходити. Забув чорт, що нога болить, задуботів.
— Як файно граєш!
– І ти так будеш грати, — каже вояк. — Я тебе навчу.
Дав чорту гуслі, але струни послабив. Почав чорт грати — а гуслі лиш риплять.
— Ой, небораче, тобі треба пальці поправити, — каже вояк.
— То поправ, — просить чорт.
Узяв вояк свердел, навертів у буковій колоді десять ямок.
— Клади сюди пальці!
Чорт поклав. Вояк злегка поплішив, аби не боліло. Підтягнув на гуслях струни:
— Ану, тепер заграй!
Почав чорт грати — гуслі не риплять. Але чорт так не може заграти, як вояк.
— Попліши мені ще раз, та ліпше буду грати, — просить чорт вояка.
Почав вояк плішити. Б’є плішки міцно. Чорт зубами скрипить, але терпить, бо дуже хоче стати гудаком. Коли заплішив так, що чорт не вирветься, каже:
— Тепер ти мій!
Відпер вояк вікно, чорта верг за вікно, а колоду закріпив у палаці.
— Виси тихо й думай, лишиш замок чи ні. А я буду спати.
На другий день послав цар військо у замок, аби забрали тіло вояка і поховали. Військо йде, співає. А чорт почав на них гойкати:
— Тихо будьте, бо пан спить!
Військо зачудувалося, що чорт і в днину не лишив замок. Бояться йти далі, стали й чекають. А вояк проснувся і звідає чорта:
— Що ти надумав?
— Відпусти мене, — проситься чорт, — більше сюди не прийду.
— Підпиши контракт! — каже вояк. Вивільнив чорту одну руку і той написав договір, що більше не прийде до замку.
Відпустив вояк чорта — лиш вихор завіяв. Виглянув вояк у вікно і загойкав:
— Заженіть посла до царя, най відправляє сюди свою доньку. Чорт до замку більше не прийде.
Як учув цар, що вояк звільнив замок, відправив доньку каретою в замок. І сам приїхав на свадьбу. Не любився йому такий бідний зять, але не смів перечити, боявся: хто осилив чорта, може й цареві якусь біду найти.
Звідки тютюн пішов
Давно-давно були такі мухи, що від них люди вмирали. І чорт видумав тютюн. Як запалиш його, то муха до людини не наближається.
Засіяв чорт тютюном ціле поле. Їде тим полем чоловік, а чорт кричить:
— Ей, чоловіче добрий, чого тут їдеш? Тут мій посів.
Та підходить до чоловіка й каже:
— Вгадай, що це за бур’ян я посіяв.
А чоловік зроду не бачив тютюну і не знає, що це. Чорт каже:
— Даю тобі строк до завтра. Як завтра не скажеш, що це за бур’ян, то вб’ю тебе.
Приїхав чоловік додому і зажурився. Завтра має його чорт убити, бо він не знає, що то за бур’ян. Іде Іван дорогою і журиться. А назустріч йому баба.
— Чого ти, Іванку, зажурився?
— Біда, бабусю. Їхав я сьогодні полем і заїхав у якийсь чортівський посів. Не знаю, що там чорт посіяв, а він сказав, що як і завтра не буду знати, то вб’є мене.
Баба каже:
– Іване, дай сто карбованців золотом, то скажу тобі завтра, що то за бур’ян.
— Добре, дам.
Іде баба на другий день на те поле і починає виривати посіяний чортом бур’ян. А чорт біжить та й кричить:
— Бабо, що ж ти робиш?! Це ж я посіяв
