Країна Мумі-тролів. Книга перша - Туве Маріка Янссон

Мумі-троль заслонив комету ковдрою. Хропся трохи заспокоїлася, приготувала у своїй маленькій каструльці морсову зупу з пахучими травами і поділила між усіма сухі хлібці, бо нічого більше у них не було. Після вечері всі вклалися на трав’яний матрацик, який виплела Хропся. Вогонь поволі згасав, надійшла ніч. Високо в небі, над мовчазним сонним лісом гаряче світилася комета, віщуючи біду.

Увесь наступний день друзі йшли лісом, простуючи в Долину Мумі-тролів. Нюхмумрик грав їм на губній гармонії, щоб мандрувалося веселіше. Десь близько п’ятої години по обіді вони вийшли на стежку, де стояв великий вказівник: «Сьогодні увечері танці! Сюди! Працює крамниця!».

— О! Хочу потанцювати! — заплескала лапками Хропся.

— Які можуть бути танці, коли Земля ось-ось загине?! — запротестував Хропусь.

— Але якщо не зараз, то коли? — не поступалася Хропся. — Будь ласка! До кінця світу в нас ще два дні!

— Може, у крамниці продають лимонад, — замріявся Чмих.

— До того ж, нам майже по дорозі, — докинув Мумі-троль.

— Можна лише глянути одним оком на ті танці, проходячи повз майданчик… — запропонував і собі Нюхмумрик.

Хропусь лише зітхнув. Отож друзі звернули на стежку і попростували за вказівником. Стежка весело в’юнилася лісом, петлювала і закручувалася на всі боки, інколи знічев’я зав’язуючись вузликом. Від такої стежки не втомлюєшся; вона навіть, здається, скоріше приводить до мети, аніж пряма й нудна дорога.

— У мене відчуття, ніби Долина Мумі-тролів ось-ось вигулькне з-за наступного закруту, — мовив Мумі-троль.

— Розкажи мені про Долину, — попросила Хропся.

— У нашій Долині завжди почуваєшся у безпеці, — почав розповідь Мумі-троль. — З веселим настроєм встаєш уранці і вкладаєшся до сну ввечері. Там росте розлоге дерево, на якому я побудую курінь, а ще є потаємне місце — обов’язково тобі покажу. Мама обклала всі грядки черепашками, а наш ґанок увесь день купається в сонячному промінні. Там так смачно пахне. Ми маємо власний місток через річку, який побудував Тато і по якому можна котити тачку. А ще я зробив відкриття — знайшов море, тож і шматочок моря також належить нам…

— А раніше ти водно торочив, які гарні краї, де ніколи не бував, — ущипнув Чмих.

— Та то давно було… — відмахнувся Мумі-троль.

За наступним вигином стежки вони опинилися перед крамничкою, дуже гарною хатинкою. Навколо рівними рядочками буяло розмаїття квітів, на стовпі лежала срібна куля, у якій віддзеркалювався ліс і біла хатка з дахом, викладеним дерном. Оголошення біля дверей сповіщало, що тут можна купити порошок до прання, лакрицю та чудову Сонячну Оливу.

Мумі-троль піднявся вгору сходами, а коли відчинив двері, всередині хатинки теленькнув дзвоник. Усі увійшли до крамнички, тільки Хропся затрималася надворі, милуючись своїм відображенням у срібній кулі.

У крамниці за лядою сиділа бабуня з маленькими і круглими, як у мишки, очицями та сивим волоссям.

— Ага! — мовила вона замість привітання. — Скільки маленьких діточок! Чого бажаєте?

— Лимонаду, — випалив Чмих. — З червоним сиропом.

— Чи немає у вас зошитів у лінійку або клітинку? — поцікавився Хропусь. Він мав намір записувати все, що слід робити у разі зіткнення з кометою.

— Звичайно, є, — сказала Бабуня. — Синій зошит годиться?

— Ліпше іншого кольору, — попросив Хропусь. — Синіми здебільшого користуються зовсім маленькі хропусі.

— А мені би здалися інші штани, — озвався Нюхмумрик. — Тільки б вони не були надто нові на вигляд. Я себе добре почуваю лише у тих штанятах, які допасовані до моїх форм.

— Зрозуміло, — відповіла Бабуня, полізла драбиною під стелю і досягла звідти штани.

— Ой, вони надто нові, — занепокоївся Нюхмумрик. — Може, є старіші?

— Це найстаріші штани серед моїх запасів, — пояснила Бабуня. — Але завтра вони будуть ще старішими, — додала вона з надією в голосі, глянувши на Нюхмумрика поверх окулярів.

— Що ж, — зітхнув Нюхмумрик, — я приміряю їх за хатиною, хоча дуже сумніваюся, що вони мені пасуватимуть.

І Нюхмумрик зник у садку.

Хропусь щось занотовував у новому зеленому зошиті.

— А що забажав би собі маленький Мумі-троль? — запитала Бабуня.

— Діадему, — поважно відповів Мумі-троль.

— Діадему?! — вражено перепитала Бабуня. — Навіщо вона тобі?

— Подарує Хропсі, — устряв Чмих, який сидів на підлозі і цмулив крізь соломинку червоний лимонад. — Він геть стратив глузд, відколи зустрів її.

— Що ж безглуздого у подарунку? — зауважила Бабуня. — Ти ще занадто малий, щоб збагнути, але насправді прикраса є найгарнішим дарунком для дами.

— Ага, — буркнув Чмих, ховаючи рийку у склянці з лимонадом.

Бабуня обвела поглядом усі свої полиці, однак діадеми на них не знайшлося.

— Може, під лядою, — допомагав у пошуках Мумі-троль.

Бабуня зазирнула й під ляду.

— Ні, тут теж немає, — мовила вона засмучено. — Важко повірити, у мене немає ані одної діадеми… Може, замінимо парою крихітних рукавичок для хропусів?

— Ой, не знаю, — посмутнів Мумі-троль.

Тієї миті двері дзеленькнули, до крамнички увійшла Хропся.

— Доброго дня! — привіталася вона. — У вас таке чудове дзеркало в саду. Відколи я загубила своє люстерко, можу дивитися на себе хіба у водяне плесо, а відображення у ньому видається надто кумедним.

Бабуня глипнула на Мумі-троля й підморгнула йому. Вона щось досягла з полиці і похапцем тицьнула Мумі-тролеві у лапку. Мумі-троль і собі глянув крадькома: то було маленьке кругле люстерко у срібній рамочці, на зворотному боці оздоблене трояндою з червоних рубінів. Мумі-троль переглянувся з Бабунею і засміявся. Хропся нічого не помітила.

— Чи не знайдеться у вас кілька медалей? — запитала вона.

— Кілька чого? — перепитала Бабуня.

— Медалей, — повторила Хропся. — Гарно оздоблені зірки, які поважні панове так охоче носять на шиї…

— О так, звичайно, так, — заторохтіла Бабуня. — Медалі, аякже…

І вона заходилася нишпорити по полицях, по всій крамниці, навіть зазирнула під ляду.

— Ані одної? — від розчарування Хропсі аж сльози набігли на очі.

Бабуня зовсім посумніла, та враз їй сяйнула рятівна думка, вона притьмом полізла драбиною до найвищої политті, де стояла коробка з різдвяними ялинковими прикрасами, і досягнула звідти велику розкішну зірку.

— Яке щастя! — зраділа Бабуня. — Таки знайшла ще одну медаль!

— Яка гарна, — прошепотіла заворожено Хропся і, обернувшись до Мумі-троля, мовила: — Це тобі! За те, що ти врятував мене від отруйного чортополоху.

Мумі-троль наче мову втратив від несподіванки. Він уклякнув на одне коліно, а Хропся повісила йому на шию зірку, що сяяла неповторним блиском.

— Шкода, що ти не можеш побачити, як вона тобі личить, — пошкодувала Хропся.

І тоді Мумі-троль простягнув їй люстерко, яке ховав за спиною.

— А це — тобі, — мовив він. — Щоб ти могла собою милуватися.

Доки