Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг

Його повіки знову затремтіли.

- І що зробив з вами батько, коли привіз додому? - неголосно запитав Дамблдор.

- Інсценізував смерть матері. Тихий, закритий похорон. Труна була порожня. Наша ельфиня доглядала за мною і лікувала. Потім я мусив ховатися. Батько застосовував численні закляття, щоб хоч трохи підкорити мене. Очунявши, я марив лише тим, щоб відшукати свого хазяїна... І повернутися до нього на службу.

- Як саме батько намагався вас підкорити? - запитав Дамблдор.

- Закляттям «Імперіус», - відповів Кравч. - Я був під батьковим контролем. Я мусив носити плаща-невидимку і вдень, і вночі. Поруч завжди була наша ельфиня - мій сторож та опікун. Вона мене жаліла й тому переконала батька зрідка винагороджувати мене за добру поведінку.

- Паничу Барті, паничу Барті, - скиглила Вінкі, затуляючи долонями обличчя. - Ви не мати права розповідати їм - у нас бути неприємності...

- Чи хто-небудь довідався, що ви живий? - м'яко поцікавився Дамблдор. - Хтось іще, окрім вашого батька та ельфині-домовички?

- Так, - кивнув Кравчів син. Його повіки затремтіли втретє. - Чарівниця з батькової роботи. Берта Джоркінз. Вона прийшла до нас з паперами батькові на підпис. Його вдома не виявилося. Вінкі запросила її увійти і повернулася до мене на кухню. Берта почула, що Вінкі зі мною розмовляє. І вирішила розвідати. Вона почула достатньо, щоб здогадатися, хто ховається під плащем-невидимкою. Згодом приїхав батько. Берта зізналася. Батько наклав на неї сильні чари забуття, щоб вона про все забула. Чари виявилися занадто потужними. Батько сказав, що вони серйозно поруйнували її пам'ять.

- Чому вона пхати носа у справи мого хазяїна? - скиглила Вінкі. - Чому вона не дати нам спокій?

- Розкажіть про Кубок світу з квідичу, - попросив Дамблдор.

- До цього батька підмовила Вінкі, - почав Кравч тим самим монотонним голосом. - Вона переконувала його кілька місяців. Я не виходив з дому вже стільки років. І любив квідич. Дозвольте йому, сказала вона. Він буде в плащі-невидимці. Він просто дивитиметься. Дозвольте йому хоч раз вдихнути свіжого повітря. Сказала, що моя мати була б цьому рада. І що вона померла, щоб дати синові свободу, а не для того, щоб він жив як в'язень. Врешті-решт батько погодився...

- Усе було ретельно сплановано. У той день батько заздалегідь відвів мене й Вінкі на трибуну для шановних гостей. Вінкі мала всім казати, що тримає місце для нього. Я повинен був сидіти там невидимий. А покинути трибуну мали тоді, коли всі вийдуть. Здаватиметься, що Вінкі сама. Ніхто ніколи не здогадається.

- Та Вінкі не знала, що я сильнішаю. Я почав долати накладене батьком закляття «Імперіус». Я знову став майже собою. У певні моменти я вже був поза його контролем. Так сталося й на головній трибуні. Здалося, наче я прокинувся з глибокого сну. Я сидів серед юрби під час матчу і помітив, що в хлопця переді мною з кишені стирчить чарівна паличка. Востаннє я тримав у руках чарівну паличку ще перед Азкабаном. Тож я її вкрав. Вінкі нічого не помітила. Вона боїться висоти. Тому закривала обличчя.

- Паничу Барті, ви бути поганий хлопчисько! - прошепотіла Вінкі, між її пальців текли рясні сльозі.

- Отже, ви взяли чарівну паличку, - сказав Дамблдор, - і що ви з нею зробили?

- Ми повернулися до намету, - вів далі Кравч. - А тоді почули їх - смертежерів. Тих, які ніколи не бували в Азкабані. Тих, які ніколи не страждали за мого пана. Вони від нього відвернулися. І не були поневолені, як я. Вони були вільні й могли його шукати - та не шукали. Просто трохи познущалися з маґлів. Їхні голоси розбудили мене. Моя свідомість не була такою ясною вже багато років. Я кипів від злості. У мене була чарівна паличка. Я хотів напасти на них за непокору моєму хазяїнові. Батько вийшов з намету - побіг визволяти маґлів. Вінкі боялася дивитися, як я лютую. Вона використала свої власні чари, прив'язала мене до себе й потягла з намету в ліс, якнайдалі від смертежерів. Я намагався тягти її назад. Хотів повернутися в наметове містечко. Хотів показати смертежерам, що означає відданість Темному Лордові, прагнув покарати їх за невірність. Тому я використав викрадену чарівну паличку і запустив у небо Чорну мітку.

- Прибули міністерські чарівники. Почали приголомшувати всіх направо й наліво. Одне приголомшливе закляття полетіло поміж дерев, якраз туди, де стояли ми з Вінкі. Наш зв'язок перервався - приголомшило нас обох.

- Коли натрапили на Вінкі, батько зрозумів, що я мушу бути десь поряд. Він обшукав навколишні кущі й навпомацки знайшов мене. Дочекавшись, коли міністерські чарівники підуть з лісу, він знову наслав на мене закляття «Імперіус» і забрав додому. А Вінкі звільнив, адже вона допустила, щоб я заволодів чарівною паличкою.

Вона фактично дозволила мені втекти. Вінкі з відчаєм зойкнула.

- У домі залишилися тільки ми з батьком. І тоді... тоді... - Кравч закрутив головою і божевільна усмішка з'явилася на його лиці. - По мене прийшов хазяїн.

- Якось пізно вночі він прибув до нашого будинку на руках свого слуги Червохвоста. Хазяїн довідався, що я ще живий. В Албанії йому вдалося захопити в полон Берту Джоркінз. Після катувань вона йому видала важливу інформацію. Розповіла про Тричаклунський турнір, про те, що старий аврор Муді збирається викладати в Гоґвортсі. Він її катував, аж доки зламав чари забуття, накладені моїм батьком. Вона сказала, що я втік з Азкабану і що батько тримає мене під замком, щоб я не міг почати пошуків свого хазяїна. Темний Лорд довідався, що я залишився його відданим слугою - можливо, найвідданішим з усіх. Хазяїн замислив план, побудований на інформації від Верти Джоркінз. Я був йому потрібен. Тож він і прибув до нашого дому опівночі. Батько відчинив двері.

Усмішка на обличчі Кравча стала ще ширшою - наче він пригадував щось найприємніше у своєму житті. Вінкі дивилася крізь пальці ошелешеними карими очима. Вона була надто перелякана, щоб щось говорити.

- Це сталося дуже швидко. Хазяїн наклав на батька закляття «Імперіус». Тепер ув'язненим і керованим став Барті Кравч-старший. Хазяїн примусив його виконувати звичні обов'язки й поводитися так, ніби все нормально. А я отримав волю. Я прокинувся. Я знову ожив, знову став собою - таким, як не був уже багато років.

- І що Лорд Волдеморт попросив вас зробити? - поцікавився Дамблдор.