Тирамісу з полуницями - Іоанна Ягелло

Лінка виїла солодке до останньої крихти. А тоді спитала:

— Знаєш, що мені ще смакує?

— Що?

Дівчина поцілувала його.

— Ти. Тепер ти смакуєш карі й полуницями І вершковим кремом...

Потім вони лежали поруч на вузькому Адріановому ліжку, притулившись одне до одного, наче стручки гороху. Лінка думала про те, що життя приносить стільки приємних речей. Багато з них крилися саме в тілі. Прохолода вітру на розігрітій шкірі, гаряча ванна з піною, що пахне ваніллю, смак чилі, вершків, полуниць, запах її улюблених парфумів «Anai's Anai's»... Стільки чуттєвих насолод, така розкіш! Був іще дотик, для Лінки — найважливіше чуття. Вона обожнювала поцілунки й пестощі. Їй хотілося кричати від радості. У такі моменти почувалася справжньою жінкою. Адріан був чудовим коханцем.

Звісно, що вони стереглися. Адріан був щодо цього дуже відповідальним. Лінка раділа, що він її перший мужчина. Іноді її думки затьмарювала тінь, коли Лінка згадувала, що вона в нього не перша жінка, але дівчина старалася про це забути. Сподівалася, що колись від цього спогаду не залишиться нічого, ані найменшого сліду.

Лінка потягнулася й подумала, що життя прекрасне. По-перше — Адріан. Вона була з ним такою щасливою. По-друге — її родина. Усе стало на потрібні місця, і тепер було справді добре. По-третє, школа, у якій Лінка вирішила-таки продовжити вчитися. А ще — більше уваги приділяти фотографіям. І взагалі намагатися отримувати більше користі від уроків. Вона справді напружиться, адже це останній рік перед випускними! Ну, і по-четверте, блог. У житті починався новий етап, і Лінці було дуже цікаво, що принесе їй цей рік.

Єдине, що було поганого, це те, що зараз їй доведеться піти додому. Була вже одинадцята. Мама хвилюватиметься. Дівчина знову поцілувала Адріана.

— Проведеш мене? — спитала вона.

— Я б усе віддав, щоб ти залишилася на ніч.

— Я теж, — відповіла Лінка. — Дуже б хотіла залишитися.

Але подумала, що не можна отримати відразу стільки всього хорошого. Бо в те, що колись вони проводитимуть разом усі ночі, дівчина ніколи не сумнівалася.

Удома сіла за комп'ютер і подумала, що, мабуть, отак відразу не засне. Занадто в ній вирували емоції. Лінка сумувала за Адріаном. Дивно: вона сумувала більше, коли щойно його бачила, аніж тоді, коли не зустрічалася з ним кілька днів. Або, може, не дужче, а сильніше фізично. Її тіло прагнуло більше пестощів, обіймів, поцілунків.

«Нічого, — подумала Лінка, — щоб не здуріти, подумаю, як краще назвати блог». Але чомусь ніяк не могла нічого вигадати. Її погляд зупинився на дерев'яних мавпочках, Адріановому подарунку. Набрала в Гуглі «Три мудрі мавпи».

Мідзару, Івадзару, Кікадзару. Три мудрі мавпи, які кажуть, що коли не дивитися на зло, то ти захищений від нього, якщо не слухаєш зла, то захищений від зла, якщо не говориш про зло... Але як це? Не дивитися на зло? Не слухати зла?! Але ж світ такий...

Сторінка за сторінкою Лінка читала філософські пояснення цих символів, і її охоплював дедалі більший гнів. Отже, людина, яка прагне зберегти чистоту й невинність, має не лише не грати в «стрілялки», але й не дивитися детективів чи навіть випусків новин, адже там щодня розповідають про війни, жахливі злочини, про те, чого завдає людина людині. Отже, зло заразне? А що сталося б, якби всі вирішили не дивитися на зло, відвернулися від світу, залишалися пасивними?

Її це страшенно розлютило. «Ви мені подобаєтеся, — сказала вона мавпам, — бо ви нічим не завинили. Ви — подарунок від мого хлопця, яких хотів би захистити мене від зла. От тільки мене такий захист не влаштовує! Спасибі, я волію боротися проти зла, а не відвертатися! Краще вже бачити й чути, і говорити про нього! Краще його описувати! Саме для цього й існують журналісти! Щоб не відвертатися! Дурненькі, дурненькі мавпочки. Ви не винні, що вас такими зробили. Може, саме тому ви мені й дісталися, як пересторога...

Із блогу «Три дурненькі мавпочки».

Про мене

Вітаю всіх на сторінках мого блогу. Мені сімнадцять років, я цікавлюся журналістикою й фотографією. Цей блог — спроба спостереження світу довкола мене. Я довго не могла вигадати для нього назву. Усе, що здавалося мені відповідним, на жаль, виявилося зайнятим. Зрештою, я згадала про трьох мудрих мавп. Вони затуляють собі очі, вуха й рота. Це інтерпретація японської мудрості: не бачу зла, не говорю зла, не чую зла. Так людина мала б захиститися від лихого.

Щиро кажучи, мене роздратувало, коли я прочитала, що саме вони символізують. Адже ми живемо в цьому світі, отже, не можемо вдавати, що не бачимо й не чуємо зла і, на мою думку, не повинні мовчати, коли зіштовхуємося зі злом. Отож для мене ці мавпи символізують не мудрість, а дурість. Я б хотіла, щоб цей блог розповідав про нас, про наше покоління і про те, що відбувається довкола нас. Про те, чого іноді ми не хочемо бачити або чути, а коли навіть помічаємо якесь зло, то не бажаємо про нього говорити. Я писатиму від імені дурненької мавпи Мідзару — тієї, яка воліє не бачити світу. Запрошую до співпраці тих, хто, як і я, не байдужий до всього, що діється довкола вас. Залишайтеся з нами!

Мідзару (я все бачу!)

Жовтень

Зі щоденника Наталії.

Я вирішила поставитися до схуднення більш відповідально й почала переглядати інтернет у пошуках якоїсь відповідної для мене дієти. Їх там трильйони, я навіть здивувалася! Схоже, що люди на світі нічим не переймаються, окрім зменшення ваги!

Довелося відкинути дієту «Кембридж», бо треба купувати якісь розчинні коктейлі й готові батончики, а