Мільйонери з порожніми кишенями - Поль Берна

Страдник обертався й бачив Янгола, що тягся за ним назирці, заклавши руки в кишені, з широкою усмішкою на повному, справді херувимському видочку.

І вже останнього вдару завдала йому рідна сестра Розет. Сталося це вдома, ввечері. Брат і сестра, стоячи навколішках, спиною до спини, відбували вечірню молитву під розчуленим поглядом бабусі Кабассоль. Зозулик помолився перший і пірнув під ковдру. А Розет, знаючи, що бабуся недочуває, швидко й доволі голосно промовила:

— Милостивий боже! Зроби, будь ласка, так, щоб Зозулик продав зелену двоцентову англійську Гвіану! Оборони могікан від напасті! Вволи моє прохання!

Це була та краплина, яка вщерть переповнила чашу. Зозулик мучився мало не до ранку і заснув у сльозах. А збудився він бадьорий, з легким серцем, і відчув — він люто ненавидить кляту марку, через яку зазнав таких страждань. Колись він знайшов ту «Гвіану», риючись у давніх конторських документах. Перший-ліпший службовець міг би любесенько її привласнити. То ж краще вже втратити її з честю!

Сидячи за сніданком, він вичікував слушної нагоди, щоб сповістити про свою велику офіру. Розмова саме торкнулася збільшення поштових тарифів.

— До речі,—байдуже промовив Зозулик, — я хотів би продати свою зелену двоцентову англійську Гвіану…

Мосьє Кабассоль здивувався:

— Чи ба! А яку марку ти купиш замість неї?

Зозулик гарячково думав, що б його сказати вірогідне й водночас безпечне. Не розголошувати ж таємниці! Помовчавши, він глянув на дідуся, мосьє Туссена та ще одного молодого клерка з їхньої контори, що сидів край столу, і об'явив.

— Я покладу гроші в банк!

— Вже в банк! — зітхнув старий нотар. — Ну й діти нині!..

Мосьє Туссен увічливо всміхнувся й пильно глянув на хлопця поверх здорових своїх окулярів, але промовчав. Розет, що сиділа поруч клерка, із захватом дивилася на брата. Зозулик розважив, що він дотримав усіх належних правил пристойності щодо родинних властей. Тож від цієї хвилі його турбувало єдине — як збути з рук марку? Це треба було зробити якомога швидше, щоби свідки тієї розмови не забули про мовчазну згоду дідуся.

Мосьє Туссен по сніданкові мав їхати в справах до Тулона. Набравшись зваги, Зозулик перехопив старшого клерка, як той сідав за кермо своєї легківки.

— Я поїду з вами, — рішуче мовив Зозулик. — Дідусь дозволив мені продати марку, і ми зайдемо до філателійної крамниці мосьє Бодена на Алжірській вулиці. Я знаю — моя марка дуже йому до вподоби…

Ця квапливість видалась мосьє Туссенові трохи підозрілою. Клерк глянув у бік тераси, де сидів дідусь Кабассоль, присьорбуючи каву. Той недбало махнув рукою на знак згоди. Старий нотар про все знав. Мадмуазель Блан йому зателефонувала. Він надто цікавився душею людською й надто любив дітей — тож волів не заважати подіям іти своїм пливом.

Мосьє Туссен та його пасажир дісталися до Тулона менш аніж за годину. Старший клерк узявся до своєї справи поважно, не кваплячись — заради втіхи бачити, як виповнюються розпачем Зозуликові очі. Нарешті о четвертій годині він спинив авто перед філателійною крамницею. Зозулик простяг мосьє Боденові свій скарб.

— О, це зелена двоцентова англійська Гвіана! — впізнав той марку. — Я був певен— рано чи пізно вона буде в мене. О, яка вона гарна…

Він засунув марку до прозорої кишеньки й довго роздивлявся її в лупу, задоволено мугикаючи собі під ніс. Зозулик чекав, боячись дихнути.

Мосьє Боден обережно поклав марку на бюро, накрив її лупою й схопив класифікаційну картку. Відтак повернувся до Зозулика, що дивився на нього, як зачарований:

— Любий хлопче! — урочисто мовив він. — Я даю тобі дев'яносто тисяч франків за цю чудесну марку. Але, може, ти хотів би замінятися— тоді я буду щедріший: вибереш у моїх альбомах марок на сто двадцять тисяч франків. Незле, хіба ж ні?

Зозуликові голова пішла обертом. Він і в думці не мав, що справа може повернутися таким-от робом, і в ньому збудилися приспані біси-спокусники. Сто двадцять тисяч франків! За такі гроші він міг би придбати цілу новітню серію, яка за три-чотири роки подорожчає втричі.

Мосьє Туссен помітив, що хлопець вагається.

— Обидві пропозиції мосьє Бодена дуже вигідні,— мовив він повчально. — Як на мене— краща друга. Справжній колекціонер не збіднює свого надбанку, а прагне збагатити його шляхом розумного обміну… Хіба ж ні, мосьє Бодене?

Втручання головного клерка спричинилося до наслідку, геть протилежного очікуваному. «Чого він суне носа?» — обурено подумав Зозулик. Почувши, що його вмовляють, вій зразу згадав про могіканський мільйон.

— Я волію гроші,— сказав він рішуче. Мосьє Боден, якому обмін був вигідніший, спробував набавити ціну:

— Он як? А коли б я дав марок на сто тридцять тисяч франків?

Зозулик невблаганно похитав головою. Мосьє Боден з жалем погодився, відмикнув шухляду-сейф й умисне неквапом заходився лічити банкноти. Зозулик уже простяг був руку. Але мосьє Туссен, що мав руки куди довші, владно простяг свою і схопив паку перед самісіньким носом ураженого хлопця.

Вони чемно попрощалися з мосьє Боденом. Після прохолодної крамниці Алжірська вулиця видалась пеклом, але Зозулик був блідий, як комір його сорочки. Мосьє Туссен одчинив дверцята легківки.

— Сідай, упертюху!

Але Зозулик мов прикипів до хідника. Стиснувши щелепи, він процідив загрозливо:

— Коли ви зараз не віддасте моїх грошей — я зчиню бучу, кричатиму, що ви оббираєте дітей, і сюди збіжиться ціла вулиця! Присягаюся — я це зроблю, і вам не минути поліції!

На зміцнення загрози він пронизливо вереснув. Мосьє Туссена вкинуло в такий пал, що він, здавалось, от-от упаде непритомний. Він мерщій тицьнув хлопцеві гроші й упхнув його в авто.

Цілу дорогу вони мовчали. Зозулик не тямився із захвату — стільки ж од власної відваги, скільки од владання такими