Артеміс Фаул. Парадокс часу - Йон Колфер

— Ні. Я можу творити дива. У мене є таланти. Моя зброя — інформація.

Він повернувся до екрана.

— Фоулі, вибач моє роздратування. Тепер я вже заспокоївся. Ти сказав, що спеллтропія була чумою; де це почалося?

— Магія, — коротко відповів Фоулі, а потім уточ­нив: — Магія підживлюється від Землі, і коли Земля більше не могла поглинати велику кількість забруд­нюючих речовин, магія також стала заражена. Спеллтропія вперше з’явилась близько двадцяти ро­ків тому у китайському місті Ліньфень.

Артеміс кивнув. Це мало сенс. У Ліньфеня була погана репутація через високий рівень забруднення. Оскільки він слугував центром китайської вугільної промисловості, міське повітря тут було насичене летким попелом, окисом вуглецю, оксидами азоту, летючими органічними сполуками, миш'яком та свинцем. Серед китайських підприємців ходив та­кий жарт: якщо ви незадоволені працівником, від­правте його на роботу в Ліньфень.

— Ця хвороба передається через чари, тому є над­звичайно несприйнятливою для магії. За десять ро­ків вона майже знищила магічне населення. Ми втратили двадцять п’ять відсотків наших співгрома­дян. Атлантида постраждала більше за всіх.

— Але ти зупинив її, — наполягав Артеміс. — Ти знайшов ліки.

— Не я, — сказав Фоулі. — Наш старий друг Опал Кобой винайшла протиотруту. Їй знадобилось на це десять років, а потім вона намагалася заломити не­бувалу ціну за свою роботу. Нам довелось звернути­ся за судовим дозволом на конфіскацію запасів ме­дикаментів.

Артеміс ставав усе більш нетерплячим.

— Я не переймаюся через політику, Фоулі. Я хочу знати, що то були за ліки і чому ми не можемо ско­ристатися ними у випадку з моєю мамою.

— Це довга історія.

— Скороти її, — відрізав Артеміс.

Фоулі опустив очі, не в змозі зустрітися поглядом з Артемісом.

— Ліки мають природне походження. В організмі багатьох істот є важливі цілющі речовини, що діють як природні підсилювачі магії, але через діяльність людини понад двадцять тисяч цих потенційних ря­тувальних видів вимирають щороку. Опал розроби­ла простий шприц, щоб добувати ліки від спеллтропії, не вбиваючи тварину-донора.

Раптом Артеміс зрозумів, чому Фоулі не міг диви­тися йому в очі. Він стиснув голову руками.

— Ні. Не кажи цього.

— Опал Кобой знайшла протиотруту в лікворі лемура шовковистої сіфаки з Мадагаскару.

— Я завжди знав, — простогнав Артеміс, — що відплачу за скоєне.

— На жаль, шовковисті сіфаки тепер вимерли. Останній загинув майже вісім років тому.

Очі Артеміса були наповнені почуттям провини.

— Я знаю, — прошепотів він. — Я вбив його.

ГЛАВА 4: ДЯДЬКО МАВПОЧОК

Маєток Фаулів, вісім років тому

ДЕСЯТИРІЧНИЙ Артеміс Фаул закрив файл, над яким працював, і ви­мкнув монітор, потім підвівся з-за столу. Його батько мав прийти через декілька хвилин, щоб поговорити з ним.

Сьогодні вранці Артеміс Старший поінформував сина по внутрішній пошті про цю зустріч. Його час був дорогоцінним, і він чекав, що син буде готовий для їхньої вранішньої розмови. Батько Артеміса прийшов рівно о десятій, на нім було шикарне шкі­ряне пальто по коліна.

— У Мурманську мінус п’ятнадцять, — пояснив він свій вигляд, офіційно потискуючи руку сина.

Артеміс стояв перед каміном на кахлі, виконано­му за індивідуальним замовленням. Йому необо­в’язково було стояти саме тут, але Артеміс припус­кав, що його батько сяде в крісло часів Луї XV, яке стояло біля каміна, а він не любив витягати шию під час бесіди. Поки його батько сідав у те саме крісло, Артеміс насолоджувався цією миттю.

— Я так розумію, корабель готовий?

— Повністю готовий до відплиття, — відповів його батько, чиї сині очі блищали від хвилювання. — Це абсолютно новий ринок, Арті, хлопчику мій. Москва вже є одним з найбільш успішних торгових міст світу. Північна Росія обов’язково рушить за нею.

— Мені здається, мати не дуже задоволена твоєю останньою справою.

Нещодавно батьки Артеміса сперечалися до піз­ньої ночі. Їхній загалом щасливий шлюб затьмарю­вали тільки інтереси бізнесу Артеміса Старшого. Його злочинна імперія простиралася від срібловидобувних шахт Аляски до суднобудівельних заводів у Новій Зеландії. Анджеліна була консерватором і гуманістом і вважала, що Артеміс Старший своєю злочинною діяльністю і безжальною експлуатацією природних ресурсів подає страшний приклад своєму синові.

— Коли він виросте, то буде схожий на свого батька, — почув Артеміс Молодший від неї тим вечо­ром через маленького радіожучка, встановленого в акваріумі.

— Я думав, ти любиш його батька.

Артеміс почув шелест тканини, коли його батьки обнялися.

— Я люблю тебе більше життя. І цю планету теж.

— Моя любов, — сказав Артеміс Старший так ніжно, що жучку було важко розібрати його голос. — Фінанси Фаулів перебувають зараз у напруженому стані. Майже весь капітал, який ми маємо, вкладе­ний у нелегальні ризиковані справи. Мені потрібна ще одна велика угода, після чого я почну переводити гроші в законний бізнес. Як тільки ми отримаємо со­лідне багатство, то почнемо рятувати світ.

Артеміс почув, як його мати поцілувала батька.

— Гаразд, мій принце злодіїв. Одна велика уго­да — а потім ми рятуємо світ.

Одна велика угода. Перевезення неоподаткованим кораблем до Росії. Але ще важливіше прокладення неле­гального торговельного каналу через Арктику. Артеміс підозрював, що його батькові буде складно відмовитися від подальших постачань через цей канал після однієї угоди, адже на цій справі можна заробити мільярди.

— «Зірка Фаула» повністю завантажена і готова до відплиття.

Надалі Артеміс Старший інформував сина про свої головні принципи.

— Пам’ятай, світ не можна врятувати тільки од­ним наміром. Потрібен засіб для досягнення мети, і цей засіб — золото.

Артеміс Старший указав синові на герб і девіз, ви­різані на дерев’яному щиті, який висів над каміном.

— Aurum potestas est. Золото — це влада. Ніколи не забувай це, Арті. Доти, доки «зелені» не мають ба­гатства, їх ніхто не слухатиме.

Молодший Артеміс розривався між батьками. Його батько був типовим представником сімейства Фаулів. Династія Фаулів процвітала декілька століть завдяки їхній прихильності до багатства, і Артеміс не сумнівався, що його батько знайде спосіб ще біль­ше підвищити їхній добробут, а потім уже звернути свою увагу на довкілля. Він любив свою матір, але й фінанси Фаулів мають бути збережені.

— Коли-небудь управління сімейним бізнесом перейде до тебе, — повідомив Артеміс Старший си­нові, застібаючи ґудзик на пальто. — І коли цей день настане, я з легкістю піду на спокій, тому що зна­тиму, що ти зробиш Фаулів першими.

— Звичайно, тату, — сказав Артеміс. — Фаули пер­ші. Але цей день настане не через одне