Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1 - Володимир Читай

Вартовий відвів Хаху до чергового по вулику.

— Прибилася до нас бджілка нова. Їй десь треба соту виділити. Аж три торбинки нектару на раз узяла.

— Хай йде у волошкину соту. Та бджола позавчора геть здуріла — з вулика втекла.

Так Хаха оселилася у волошкиній соті. Не спалося їй. Все було навкруги новим і незвичним. От, думає, історія зі мною трапилася. Дивно, що бджоли мене за свою приймають. Буду робити так, як вони, може і не скривдять мене. І головне — мовчати. А як з вулика виберуся, то втечу.

Коли перші промені сонця освітили вулика, усі бджоли попрокидалися. Прокинулася і Хаха. Бачить, що всі летять на шикування, і вона за ними.

— Любі друзі! — звернулася до усіх королева вулика бджілка Мама.

— Позавчора до нас у вулик прилетіла новенька бджілка. Вона принесла аж три торбинки нектару на раз. — Бджілки здивовано загуділи, адже ще такого не було, що б одна бджола за раз три торбинки несла.

— Хоч вона й не така, як усі ми, німа і подібна на муху, але я вирішила, що вона буде жити у вулику. Роботящі нам потрібні. Прошу любити і не кривдити. — Мама вказала на Хаху.

Всі бджоли загуділи, заплескали. Кожна підходила, знайомилася і тиснула лапку. Скоро весь вулик гудів про роботящу бджілку.

Ось вже й виліт скоро. Зараз, думає Хаха, втечу нарешті. Але перед вильотом вартовий покликав її до себе і каже:

— Ти ще слаба, немічна. І жало ти десь загубила. Небезпечно одній літати. Тому ти лети, куди сама знаєш, але з тобою полетять чотири наших найкращих охоронці.

Хотіла б щось сказати Хаха, але ж прикинулася німою, то мусить мовчати. Кивнула головою, а в самої сльози на очах. Як же я тепер втечу?

Ось і полетіли. Летить муха, а навколо неї бджоли-охоронці: один попереду, два з боків і один позаду. Не втечеш ніяк.

Згадала муха, що Волошка її на суничну галявину водила, й полетіла туди, що б охоронці не помітили, що вона дороги не знає. Коли дісталися того місця, присіла Хаха на суничку і прикинулася, наче нектар збирає. А охоронці стоять поруч, ні на крок не відходять. Суворі такі, жала нагострені, за нею споглядають.

Нікуди подітися, треба нектар збирати. Пригадала Хаха, як це бджілка робила. Спробувала запхати свого хоботка у квітку, а той не лізе: товстий та тупий. Як не крутилася, так і не змогла встромити. Цілісінький день мучилася, а під вечір таки впхала. Поки працювала, зголодніла. В голові запаморочилося і муха втратила свідомість.

Узяли її охоронці попід крила і до вулика принесли. Розповіли, що бачили.

— В неї щось із хоботком. — почесав потилицю вартовий. — Треба її знову до М'яти.

Поки муха була непритомна, М'ята міцно перев'язала хоботок мотузкою із павутиння. Коли Хаха від болі прокинулася, та дала їй меду напитися. Хоч і не любила Хаха меду, але ж голод не тітка. Випила весь, ще й тарілку облизала.

Через три дні зняли з Хахи павутиння. Її хоботок став тоненьким та гострим, як у бджілки.

Знову полетіла вона з охоронцями на суничну галявину. Цього разу хоботок вільно входив до усіх квіток і до вечора муха назбирала торбинку нектару.

— Молодець! — Вартовий поплескав її по плечах.

Сподобалося мусі, що її похвалили, приємно стало.

Так муха навчилася збирати нектар. Щодня вона із іншими бджолами літала на поле і приносила по дві-три торбинки меду, більше за інших. За це її дуже поважали…

Цікаво було спостерігати за тим, як влаштовано бджолине життя. Всім тут заправляла королева Мама. Вона всіх породила, тому й керувала всіма своїми дітками. Вона теж працювала, щодня відкладала яйця, з яких потім на світ появлялися маленькі бджілки. Бджілки-годувальниці поїли її та маленьких діток молочком, дивилися, що б ті добре їли та росли здоровими. Трутні нічого особливого не робили, але без них Мама не мала б яєць. Всі решта працювали. Кожен мав свою роботу: будувати вулик, захищати його від ворогів, збирати нектар. Ніхто не байдикував і усі жили дружно. Однією великою сім'єю.

Минав день за днем. Прижилася Хаха у вулику і про втечу вже не думала.

Так би й було, та одного липневого дня все змінилося.

Всі бджоли знають про ведмедика Бома. Він час від часу навідується до вулика і забирає мед. Як його не проси, все одно забере. Залишає самі краплі.

От і цього разу всі очікували його з дня на день. Бджоли були сумні й невеселі.

— Працювали-працювали, а все Бому дістанеться. Ніхто його не спинить. До бджолиної отрути він вже звик, а більше в нас нічого немає. — жалілася Хасі бджілка-годувальниця. А муха слухала і співчувала. Якось миті вона зрозуміла, що Бом забере і її нектар, її мед, який вона сама збирала. Я не віддам! — вирішила муха.

— Йде! Бом йде! — вартовий щосили загудів на збір.

Бджоли-охоронці вишикувалися на злітній смузі. Вартовий вже готовий був наказати на бій із ведмедем летіти, аж раптом Хаха вийшла поперед них і каже:

— Не летіть, це не допоможе! Я знаю, як врятувати мед і вулика!

— Ти розмовляєш? До тебе повернулася мова?

— Так, але не це зараз важливо. Я врятую мед! Сховайтеся у вулик і не виглядайте. Треба, що б Бом подумав, що Вас тут немає!

Всі поховалися по сотах. Муха тим часом вилізла і почала по меду лапами ходити. Підходить ведмідь, а вона його гукає:

— Привіт, Боме!

— Привіт!

— Ти певно по мед прийшов?

— По мед!

— Послухай, я тут вже із ранку добряче попорпалася! Щось із цим медом недобре. От бач, і бджоли кудись поділися.