Суперклей Христофора Тюлькiна, або «Вас викрито — здавайтесь!» - Анатолій Григорович Костецький
І треба ж такому статися, що на цю «наживку» клюнув Сем!
— Можна покрутити? — нерішуче запитав він, підходячи.
— Та чого там, крути, пацан, не жалко! — Вони переморгнулися.
Сем обережно торкнув приймача — і злякано відскочив! Той після першого ж дотику розвалився навпіл, і з нього посипались деталі.
— Ага! — загорлав один.
— Ого! — загорлав другий.
— Зламав! — загорлали обоє. — Тепер плати четвертак, бо інакше!.. — І два кулаки промовисто замелькали перед Семовим носом.
— Де ж я стільку дістану? — жахнувся Сем.
— У дружочків своїх! — реготнув один.
— У колег меншеньких, — реготнув другий.
І хоч як Семові не хотілося обдирати малечу, іншого виходу він не бачив: мама категорично відмовила йому. Отак він поступово, наклавши на хлопчаків уже відому вам данину, спершу із Семена перетворився на Сема, а невдовзі став Бевзем.
Щоправда, в глибині душі він дав собі слово: тільки-но виплатить борг, відразу відмінить данину. Та лишалося ще дванадцять карбованців…
— Ну й ну! — Васько та Христофор переглянулися. — Треба йому розказати всю правду! — вирішили вони.
Аж тут з'явився і сам Бевзь.
Христофор і Васько вилізли із своєї схованки і підійшли ближче до компанії.
— Семе! Можна тебе на хвилинку? — тихо покликав Христофор.
— Чого вам, шмаркачі? Грошики принесли? Давайте!
— Нема в нас грошей, — виступив наперед Васько. — Ще не дістали.
— Чого ж тоді приперлися? — підвівся з колоди Бевзь. — Шпигуєте за мною, хочете директорові настукати? А от я вас! — І він зробив крок до хлопців.
— Нікому ми стукати не збираємось, у нас до тебе особиста справа. Підійди на дві хвилини, — попросив Христофор.
— Тобі ж краще буде! — додав Васько.
— Що-о-о?! — ревонув Бевзь від такого зухвальства. — Ви мене залякувати?! — Він підсмикнув рукава на курточці й посунув на хлопців, які лише від самого Бевзевого вигляду так і заклякли на місці.
А здоровані від реготу аж попадали на землю й задриґали ногами, гукаючи вслід Бевзю:
— Ой, Бевзику, надають же тобі малявки! Ех-хе!
— Ой, дитинко, не ходи, вава буде! Ух-ху!
Кпини приятелів ще більше розлютили Сема, й він вирішив, що тільки розквашені носи й підбиті очі знахабнілої дрібноти зможуть повернути його авторитет.
От він наблизився до них упритул…
От уже розмахнувся — і…
Раптом хтось ухопив його сталевими пальцями за підняту руку. Бевзь рвучко озирнувся — і похолов: за спиною в нього стояв дільничний міліціонер, а біля колоди на землю осідала хмарка куряви, яку зняли його дружки.
— Бійку затіваєш? — грізно запитав дільничний.
— Та що ви, товаришу міліціонер! — перелякано закліпав Бевзь. — Це я так… прийомчики показую. Правда ж? — благальне глянув він на хлопчаків.
Христофор через силу ковтнув густу слину, облизав неслухняним язиком пересохлі губи й ледь видобув із себе:
— Еге… прийомчики… Ми самі попросили…
Дільничний, не дуже вірячи, оглянув друзів, знизав плечима, але руку Бевзеву випустив і покрокував собі далі у своїх важливих міліцейських справах.
— Дякуйте долі, — для авторитету грізно просичав Сем, коли постать дільничного сховалася за рогом. — А то було б вам!
Насправді ж від його люті майже нічого не лишилося: що не кажи, а хлоп'ята — молотки, не виказали його!
— Дарма ти наскакуєш на нас, — відразу посміливішав Христофор. — Ми тільки хотіли тебе спитати: ти взяв наш клей?
— Який клей? Ніякого клею я не брав, ніякої вашої каністри не бачив! — кинув Бевзь і викрив себе з головою: він сказав про каністру, хоч хлопці ні словом не прохопилися про неї.
Бевзь відразу зрозумів свою помилку і, хоч було вже пізно, вирішив віднікуватись до кінця. А щоб не дати хлопцям часу на роздуми, заторохтів:
— Що за клей? Мабуть, дорогий? Тато й мама а-та-та дадуть за нього?
— Просто він дуже небезпечний! — перебив його Христофор. — Клеїть геть усе, і — мертво!
— Бреши! — гигикнув Бевзь.
— Я не брешу, а знаю точно, — образився Христофор за таку недовіру до його винахідницького генія. — От приклеїшся до чогось — і привіт! Так і житимеш приклеєний!
— Ти мені баки не забивай, — гримнув Бевзь. — Мені собак на шию не навісиш! Нічого я не брав — і квит!
— Брав! Брав! — вигукнув Христофор мало не плачучи, бо тільки зараз збагнув, що так само, як і Сем хвилину тому, сказав зайве, розпатякавши про фантастичні властивості клею.
— Ну, це ще довести треба. А поки що бувайте! — махнув Бевзь недбало рукою і подався геть.
Хлопці теж пригнічено посунули по домівках, так і не розповівши Семові, як підступно підманули його дружочки.
А вдома на Христофора ще чекала довга й важка розмова, котру обіцяв йому тато, така довга й важка, що про неї і згадувати не хотілося…
Крім того, батько придбав новий замок, зачинив на нього сарай-лабораторію, закинув ключа в річку, а для певності ще й набив на двері дві дошки навхрест.
— Отак, щоб знав! — сказав він синові. — Вчи краще уроки і не марнуй часу на всякі забавки.
Розділ дев'ятий«СЬОГОДНІ УРОКІВ НЕ БУДЕ!»
Учорашній день був невдалим для всіх наших героїв.
Христофор, як ви знаєте, втратив лабораторію і суперклей, чудо нашого віку, та так і не зміг поки що повернути його.
Яким Якович поки що не здибав суперагента, щоб нарешті
