Маленький лорд Фонтлерой - Френсіс Ходжсон Бернетт

— Хто такий Дік? — поцікавився містер Гевішем.

— Дік — то чистильник взуття, — пояснив юний лорд. Йому було приємно, що містер Гевішем виявляє зацікавлення його планами. — Він найліпший зі всіх чистильників — ліпших ви просто не знайдете. Він стоїть У самому центрі, на розі. Я знаю його вже багато років. Коли я був ще зовсім маленький, то матуся якраз проходжувалася зі мною по вулиці. І матуся купила мені була такого гарного-гарнющого м'ячика. А він виявився такий стрибучий! Я ніс його в руках, та ось він вислизнув — і покотився просто на середину вулиці, поміж екіпажі з кіньми. Я був просто вражений — і заплакав. Знаєте, я ж був тоді зовсім маленький… І ходив у кілті — це така шотландська спідничка. А Дік саме чистив взуття одному чоловіку. Озирнувся на мене, сказав: «Егей, здоров, малий!» — і кинувся поміж коней і дістав мого м'ячика. Тоді витер його об свою куртку — і подав мені зі словами: «Ну, бачиш, малий, уже все гаразд». Матуся була просто захоплена, і я також. І тепер, хоч коли ото проходжуємося з матусею по центру, то завжди зупинимося з ним побалакати. Він каже мені: «Здоров, малий!» І я йому відповідаю: «Здоров був!» Тоді ми собі трохи поговоримо, він розказує, як у нього справи… Та ось останнім часом якось не дуже йому ведеться.

— І що ви хотіли б для нього зробити? — поцікавився адвокат, потираючи борідку, аби приховати усмішку.

— Що я хотів би для нього зробити? — зосереджено вимовив лорд Фонтлерой. — Я би викупив у Джейка його долю.

— А хто такий Джейк? — спитав його містер Гевішем.

— Джейк — то компаньйон Діка. Скажу я Вам, то найгірший компаньйон у світі! І Дік так каже. Джейк не тільки не хоче працювати — він і честі жодної не має. Увесь час дурить Діка. І той, зрозуміло, сердиться. Та й хто би на його місці не сердився, якби ото доводилося працювати з ранку до вечора — а вас би при цьому увесь час дурили… як то робить його компаньйон. Діка всі люблять, а Джейка не любить ніхто. Тому часом і не приходять більше до них чистити взуття.

Отож якби я був багатий, то відкупив би у Джейка його частину — і тоді Дік мав би власну вивіску. Дік каже, що коли маєш свою вивіску, то справа посувається значно ліпше. Тобто вивіска має велике значення. І ще я накупив би йому нових щіток — аби все було як належить. Він власне каже: єдине, чого собі бажає: щоби все було як належить.

Юний лорд розповідав про всі ці клопоти так просто і щиро, щоразу посилаючись на свого друга Діка, ба навіть вимовляючи слова на його манер. Хлопчик-бо аніскілечки не сумнівався, що ця історія цікавить його поважного співбесідника не менше, аніж його самого. Справді: містер Гевішем потроху зацікавився і слухав щораз уважніше. Однак його цікавив не так Дік чи продавчиня яблук, як цей юний лорд із золотавими кучерями на голівці, так перейнятий бажанням допомогти своїм друзям. Здавалося, про себе хлопчик не думав анітрішки.

— А що… а чого би ви бажали для себе, якби стали багатим? — спитав адвокат.

— О, багато всього! — жваво вигукнув лорд Фонтлерой. — Але спочатку я дав би трохи грошей Мері — для Бриджит, її сестри, у якої дванадцятеро дітей, а її чоловік без роботи. Вона приходить сюди і нераз плаче, і матуся пакує якісь речі в її кошик. А вона знову заходиться плачем і каже: «Най Господь благословить вас. Ви чудова жінка». Ага, і ще, думаю, містеру Гобсу подарую золотий годинник і пінкову люльку[3]. А тоді ми всі разом влаштуємо свято!

— Свято? — весело вигукнув містер Гевішем.

— Ніби то республіканський з'їзд, — пояснив Седрик, щораз більше захоплюючись. — Ми візьмемо смолоскипи, всі будуть в одностроях… І я, звісно, теж. І вишикуємось і будемо маршувати. Ось що я бажав би для себе, якби став багатим.

Тут прочинилися двері і до кімнати увійшла місіс Ерол.

— Даруйте, що мусила залишити вас аж на стільки, — звернулася вона до містера Гевішема, — але до мене прийшла одна жінка. Бідолаха, у неї такий клопіт…

— Цей юний джентльмен розповідав мені про своїх друзів. А ще — ділився, що він для них зробив би, якби став багатим, — повідомив містер Гевішем.

— Ото Бриджит якраз теж належить до його друзів, — хитнула головою місіс Ерол. — Це вона прийшла до мене і ми якраз розмовляли на кухні. У неї біда: чоловік заслаб на ревматизм. Має гарячку.

Седрик миттю зіслизнув з крісла.

— Біжу до неї. Хочу її побачити і розпитати, що там з чоловіком, — вимовив по дорозі. — Він добрий. Якось ото витесав мені дерев'яного меча. Він на всі руки майстер, справді.

І хлопчик вибіг з кімнати. Містер Гевішем також підвівся. Здавалося, він хоче щось сказати, але не знає, як почати.

Він іще повагався якусь мить, а тоді вимовив, дивлячись на місіс Ерол:

— Перед від'їздом із Доринкуртського замку я бачився з графом. І він дав мені певні вказівки. Граф хотів, аби його внук радо чекав на від'їзд до Англії і щоб його подальше життя там, а також майбутня зустріч з дідусем, викликали у нього лише приємні сподівання. Отож граф сказав, що я повинен дати можливість юному лорду пізнати, наскільки зміниться його життя, коли у нього буде багато грошей — скільки розмаїтих речей, про які так мріють діти, можна за них купити, і скільки втіхи вони можуть принести. Тому коли наш юний лорд висловить якесь бажання, я повинен його виконати — при цьому повідомивши, що виконую вказівку його дідуся. Я розумію, що граф не сподівався від свого внука того, що він мені ото висловив., проте якщо лорду Фонтлерою справить приємність допомогти цій бідній жінці, то я певен: граф був би невдоволений, якби я не виконав бажання лорда Фонтлероя.

Ось уже вдруге адвокат не зовсім точно передавав слова графа. Бо насправді його господар сказав таке:

— Нехай хлопчик зрозуміє, що я можу дати йому все, чого він тільки забажає. Хай знає, що то значить бути внуком графа Доринкурта. Купуйте йому все, що він скаже, давайте йому гроші на кишенькові витрати — але обов'язково кажіть, що це все від дідуся, що