Двоє братів - польська казка

В одному селі жило двоє братів. багатий та бідний. Багатий брат, може, й зайшов би часом до бідного, та лиха жінка йому цього не дозволяла. Отож брати не бачилися аж сім років.

Якось пішов бідний брат з візочком до лісу по дрова; жінка дала йому півхлібини й півголовки сиру з собою, а для голодних дітей залишилась пригорща борошна.

Коли бідняк нарубав дров, наклав їх на візочок і прив’язав мотузкою, він сів на колоду, щоб підснідати. Вийняв з торбини хліб та сир і заходився їсти. Аж тут підходить до нього низенький чоловічок у чорній одежі й просить:

– Дай і мені.

Бідняк відказує:

– Їж на здоров’я.

І, поділивши хліб та сир пополам, дав чоловічкові. Той із смаком усе з’їв, а тоді озвався:

– За те, що ти мене нагодував, я виконаю троє твоїх бажань. Тільки ж не забудь – проси найкращого.

– Ось тобі мої бажання! – відповів бідняк.– Є в мене сусідка; вона завжди все на злість робить. Ледве мої діти вийдуть у двір – вона жене їх, б'є і лає. То хай вона живе зі мною в згоді.

– Гаразд! – кивнув головою чоловічок.– Твоя сусідка сьогодні прийде до тебе в гості.

– А ще я маю брата, який уже сім років до мене не заходить. Хочу, щоб він зі мною помирився.

– Буде так, як ти хочеш. Брат твій сьогодні ввечері прийде до тебе. Ще чого тобі треба?

– Ось чого. Кілька років тому мав я всього вдосталь. А тепер стоїть у мене на горищі велика скриня, порожня-порожнісінька. Колись вона завжди була повна жита. То я хотів би, щоб у ній тепер було повно грошей – золотих дукатів.

– І це матимеш, раніш навіть, ніж додому повернешся.

Сказавши це, чоловік у чорній одежі зник.

Покотив бідняк свого візочка з дровами до хати. Вийшла жінка, хоче допомогти дрова позносити, а він і каже:

– Певне, тобі й дітям хочеться їсти, та й я зголоднів. Полізь на горище, візьми там із скрині пригорщу дукатів та купи в корчмі хліба, м’яса й різного питва. Приготуй добру вечерю.

Жінка аж остовпіла, стоїть і не знає, що на це казати.

– Чула? Лізь на гориш та бери дукати.

А вона:

– Чи ти не здурів? Звідки в тій скрині дукати? Адже в ній і ламаного гроша немає.

– Роби, що я кажу! – гримнув чоловік.

Полізла жінка на горище, відчинила стару скриню, бачить там справді повно дукатів. Набрала вона одну, другу й третю пригорщу, а сама й слова від радості вимовити не може. Відлічила три дукати, взяла візочок і пішла до корчми купувати паляниці, м’ясо та питво.

Діти сварливої сусідки бачили, як вона везла візочком кілька паляниць, пляшки пива, свинину й телятину. Вони побігли й мерщій розповіли про це матері. Та дуже здивувалася і, ледве смеркло, загадала дітям піти під вікна послухати, про що там у бідняків розмовлятимуть.

Коли жінка поставила в піч горщик із м’ясом, чоловік їй каже:

– А піди-но до брата, позич у нього мірку, будемо міряти дукати.

Жінка пішла, позичила. Братова дуже здивувалася, що то бідний брат хоче міряти.

Переміряв бідняк із жінкою гроші, полічив.

– Ну, мовив,– є в нас чотирнадцять мірок дукатів. А тепер хай котресь із дітей однесе ту мірку братові.

Взяв багатий брат мірку й думає: «Що ж вони там таке міряли?» Дивиться – а в мірці в шпаринах щось блищить. Колупнув ножем, бачить: дукати. Постукав – викотилося аж чотирнадцять дукатів.

Тоді багача взяла ще більша цікавість. Прибіг він до брата, гукає:

– Ви, мабуть, гроші міряли! В мірці залишилося чотирнадцять дукатів. Я їх приніс.

А бідняк відповідає:

– Залиш їх собі, брате. В мене є досить.

– Звідки?! – здивувався багач.

Бідняк оповів йому всю пригоду.

Лиха сусідка не повірила своїм дітям і сама побігла до сусідів. Бідняк щедро почастував і її, і свого багатого брата.

Багач повернувся додому й розказав жінці про все, що бачив і чув. А жінка йому:

– Е, то він, мабуть, чортові продався.

– Та де там!

А вона знов своє:

– За самий лиш кусень хліба й сиру чорт ніколи стільки не дасть.

– Знаєш що, я теж піду завтра на те місце, де брат був.

Жінка дала йому велику хлібину й дві головки сиру.

Коли він наклав уже дровами візок і заходився їсти, з’явився чоловічок у чорній одежі й гукає:

– Дай і мені.

– Прошу, беріть! – радо каже багач.

І дає йому півхлібини та головку сиру.

Чоловічок з’їв і до нього:

– За те, що ти мене нагодував, я виконаю троє твоїх бажань. Будь певен – вони справдяться. Тільки гляди – побажай найкращого.

Багач не зміркував одразу, чого просити, й мовив:

– Я б хотів порадитись із своєю жінкою.

– То йди додому й радься. Не треба навіть повертатися сюди з відповіддю. Що собі до захід сонця тричі побажаєш, те й збудеться.

Повернувся багач додому й розповів жінці, яке диво було з ним у лісі.

– Та хто там знає, чи правду той чоловічок казав? Ось давай лишень спробуємо: побажай, щоб у нашої сивої телички, яка поламала собі роги, вони знову повідростали.

Ледве багач цього побажав, приходить з хліва наймичка й каже, що в телички виросли гарні білі роги. Побігли багач із жінкою до хліва, дивляться – справді виросли роги.

А жінка далі своє:

– Коли б тільки ці роги не поламалися.

Сіпнула за ріг, а він у неї в руках і залишився

Чоловік розгнівався та як гримне:

– Ледве ті роги повиростали, а ти вже один зламала! Щоб він тобі до голови приріс!

Вмить так і сталося: приріс жінці ріг до голови. Хотів чоловік його відірвати, смикав, смикав – усе марно!

Позбігалися люди, дивуються на таку чудасію, сіпають за ріг, тягнуть – не відривається...

Сонце вже хилилося до заходу. Багач і каже сумно:

– Двоє бажань вже здійснилося. Я знаю тільки один спосіб зарадити лихові, перше ніж сонце зайде.

Жінчина рідня напосілася, щоб він того способу вжив. Чоловік гримнув з люттю:

– Хай цей ріг відпаде!

Ріг ту ж мить відпав. Але багача взяв розпач, що він такого облизня спіймав. Він утік геть з хати й подався світ за очі.

А сварлива жінка, мабуть, чекає його й досі.