Білосніжка та семеро гномів - Янова

За мотивами Волта Діснея

Білосніжка та семеро гномів

Білосніжка та семеро гномів

B одній маленькій країні жила королева дивовижної вроди. Королева дуже хотіла мати донечку, і, певно, мрію її підслухали добрі чарівниці, бо незабаром у неї й справді народилася маленька дівчинка. Однак коротким було щастя королеви: лише один раз узяла вона свою донечку на руки, глянула на неї, прошепотіла:

— Люба моя Білосніжко, — та й померла.

За якийсь час король оженився знову. Нова королева була непогана на вроду, от лише душу вона мала чорну та злу. Ніколи ще не було в королівстві такої лихої жінки, як мачуха Білосніжки.

Спливали роки. Краса королеви не в’янула, але поряд з нею підростала Білосніжка. Дівчину любили всі — не тільки за вроду, а й за добре серце. Одна лише королевамачуха ненавиділа її, і що далі, то дужче. Вона страшенно боялася, що Білосніжка підросте і стане найвродливішою в королівстві. Мачуха робила все, щоб краса принцеси зів’яла.

Білосніжка порала найчорнішу роботу, одягалася в саме лахміття і жила разом зі слугами. Королева як могла принижувала принцесу, однак, живучи в бруді й тяжко працюючи, дівчина з кожним днем усе гарнішала, і всі те бачили.

Юна Білосніжка мріяла про прекрасного принца, який забере її колись від жорстокої королеви до свого кришталевого палацу...

І ось, нарешті, настав день, що його так боялася королева. За звичкою вона запитала своє чарівне дзеркальце:

Дзеркальце, скажи мені:

наймиліша я чи ні?

Дзеркало завжди казало правду, тому цього разу відповіло зовсім не так, як звичайно.

Воно трохи помовчало і мовило:

Чудове, як завше, обличчя твоє,

але в королівстві миліша вже є:

чарівна у неї усмішка,

звати її — Білосніжка!

З великої люті обличчя королеви поблідло, як сметана. Вона вибігла з королівських покоїв і звеліла покликати свого вірного мисливця.

— Заведи принцесу в ліс і вбий її! — наказала вона. — А її серце принесеш мені ось у цій скриньці!

Що мав робити мисливець! Хоч який він був жорстокий, але йому теж було шкода прекрасної і доброї Білосніжки. Він так лагідно заговорив до неї, що дівчина пішла з ним без жодного страху...

Як гарно було в зеленому лісі!.. Не знаючи, що на неї чекає, принцеса радісно бігала поміж дерев, зривала фіалки і наспівувала пісеньки.

Коли мисливець побачив, як вона тішиться, у нього раптом прокинулася совість. Він не витримав, упав перед дівчиною на коліна і все їй розповів. Він попросив Білосніжку тікати в ліс і ніколи не вертатися до палацу.

Дорогою мисливець уполював якесь звірятко, вийняв з нього серце і віддав його королеві. О, як зраділа вона, що її наказ виконано!

Проте вся казка була ще попереду...

А тим часом бідолашна дівчина залишилася самасамісінька в дріму чому лісі. Їй пригадалися страшні казки, і вона побігла наосліп, нічого не бачачи від сліз. Довго бігла принцеса, аж доки, знесилена, впала на землю. Її серце билося так, ніби хотіло вирватися з грудей...

І раптом темний ліс почав оживати. Лісова малеча — зайченята, білочки, пташки з цікавістю наблизилися до незвичайної гості.

Білосніжка звела очі і... мимоволі усміхнулася.

Побачивши таку гарну усмішку, звірята зібралися довкола дівчини.

За хвильку вони вже зовсім її не боялися.

Раптом пташки жваво запурхали, мовби хотіли щось їй показати.

Принцеса підвелася й пішла за ними. Звірята бігли слідом, а дивовижна гостя йшла поміж них, обійнявши лісову козульку.

Іти довелося дуже й дуже довго... Аж раптом перед ними відкрилася сонячна лісова галявина, оточена високими деревами. На тій галявині, як у гніздечку, стояв прегарний будиночок.

— Ой, який чудовий! Просто, як лялечка!.. — захоплено сплеснула в долоні Білосніжка.

Перед будиночком дзюркотів струмок, через який було перекинуто дерев’яний місточок. По ньому Білосніжка перебігла до будиночка. Спочатку вона зазирнула у віконце, але побачила там тільки гору неми тих чашок та мисочок. На стільцях лежали бруднющі штанці й сорочки, а на меблях було стільки пилюки, що хоч бери й пиши по ній пальцем.

«Напевно, тут живуть діти, у яких немає мами, — подумала Білосніжка. — Що ж, доведеться мені тут гарненько все поприбирати».

Білосніжка відчинила дверцята і разом зі своїми лісовими друзями увійшла в будиночок.

Відшукавши за шафою стару мітлу, вона не гаючись підмела кімнату і помила увесь посуд. Звірята допомагали як могли: хтось витрушував килимки, а хтось витирав пилюку.

Потім Білосніжка позбирала брудний одяг і випрала його, — ви ж пам’ятаєте, що вона змалечку звикла до праці і все вміла робити сама... А тоді принцеса разом із звірятами затопила в печі і приставила до вогню великий казанець юшки.

Невдовзі страва забулькотіла і смачно запарувала.

— А тепер, — сказала дівчина, — підемо поглянемо, що там діється нагорі.

Нагорі була спальня. Там одне біля одного стояли семеро малих ліжечок, на яких було написано імена. Білосніжка почала читати:

— Мудрунчик, Чхунчик, Веселунчик, Стидунчик — ого, які смішні в тих діток імена!.. А далі тут ще хто? — Буркунчик, Дрімунчик... Ой, не можу, я теж хочу подрімати, — мовила стомлена принцеса.

Вона позіхнула, простяглася впоперек ліжечок та й заснула.

Птахи побажали їй «на добраніч» і випурхнули крізь віконце. Тихенько, щоб не збудити, повиходили звірята.

Маленький будиночок на галявині огорнула тиша.

Але раптом — що це? Здалеку долинула пісня... Лісовою стежкою крокували і співали семеро лісових гномів. То були ті самі гноми, чиї дивні імена Білосніжка прочитала на спинках ліжечок. Вони жили в цьому лісі й ходили цією стежкою з давніх-авен.

Дійшовши до своєї галявини, гноми раптом заклякли з подиву — двері їхнього будиночка були розчинені, а з димаря вився димок. Було від чого занепокоїтись!..

— Гляньте, у нас вдома хтось є! — зауважив Мудрунчик.

— Може, то привид, або... троль, — додав