Як прийшло, так пішло - українські народні
Казав священик у церкві: хто руки піднімає, в Бога просить, тому Бог дає. Ту проповідь чув циган.
Іде циган містом і видить у вікні високого будинку якогось пана. Циган заговорив голосно, аби пан чув:
– Мабуть, то Бог, бо я долі, а він угорі. А в Бога, коли просити, можна випросити.
Пан чує і думає: «Що ж буде далі?» А циган підняв руки і просить:
– Господи, дай мені сто срібних, ні менше, ні більше я не візьму.
Пан зав’язав у платок дев’яносто дев’ять срібних і пустив циганові.
Хотів видіти, що циган буде робити. А циган порахував гроші й каже:
– Тут лише дев’яносто дев’ять срібних. Ще один срібний будеш мені довгувати!
Узяв циган гроші і пішов. Пан покликав жандарів – і за циганом. Спіймали цигана. Пан каже:
– Він забрав мої гроші.
Узяли цигана під арешт. Скоро має бути й суд. Циган почав стукати в двері.
– Що тобі треба?
– Хочу до суда поговорити з паном.
Покликали пана. А циган каже:
– Хіба не ганьба вам буде, що з таким цундрошем судитеся? Принесіть мені порядну одежу.
Пан приніс йому свій ланцуг. Обдивився циган – добрий. Увидів жебик маленький:
– Тут має бути ще й годинка.
Дав пан і годинку.
– А як я буду без топанків?
Мусив пан іти ще й за топанками. І лише так циган пішов на суд. Звідують судді:
– Як було, цигане?
А циган каже:
– Пан іде на мене напастю. Каже, ніби я взяв його гроші. Може, придумає, що на мені його ланцуг, його топанки, а в моїм жебику його годинка?
– А чиї, як не мої, і ланцуг, і топанки, і годинка?
Судді подумали, що пан напастує. Відпустили цигана додому, і він пішов, у чому був. Іде дорогою, а назустріч кочія.
– З дороги!
А циган не вступається. Зупинили коней, і пан, не той, а інший, з кочії звідує:
– Чому дорогу не даєш?
– Хіба ти син Божий, аби тобі дорогу давати? – каже циган.
– Може, й син Божий! – розсердився пан.
– Тебе мені й треба! – зрадів циган. – Давай один срібний, що твій отець мені задовжив.
– Який срібний? – розсердився пан ще більше.
– Не хочеш віддати гроші – давай сюди шапку! – і циган зняв із пана шапку.
Подумав пан: «Се якийсь дурень!» – і дав цигану один срібний.
Пішов циган в корчму. За срібний попросив пити. Зайшли інші цигани – і їм замовив вечерю й до вечері. Віддав корчмареві за це золоту годинку. Чудуються цигани, звідки у Дюрія гроші, годинка, файна одежа. А він почав хвалитися, який розумний. Там був циганський бирів. А хто може бути розумнішим від нього?! Розсердився бирів – і швак Дюрія нагайкою. Впали на Дюрія й інші. Билися, доки на нім усе не пірвали.
Каже Дюрій:
– Доста: я такий, як ви всі.
Перестали його бити. Подивився Дюрій на себе і прорік:
– Як прийшло, так пішло.