Готамські мудреці - англійська казка

Всі жителі містечка Готам – диваки. Проте вони вважають себе великими розумниками.

Послухайте кілька історій про них.

Історія перша.

Пішов якось один готамець на базар купувати вівцю й зустрівся на мосту з іншим готамцем, котрий саме повертався з базару.

– Куди це ти йдеш, сусідоньку?

– Та на базар, по вівцю.

– По вівцю? А як же ти її через річку переведеш?

– Ну й дивак же ти, сусіде! Що ж тут мудрого! Як сам іду, так і вівцю поведу – через місток.

– А я не пущу!

– А я переведу!

– Не переведеш!

– Ні, переведу!

І обидва так розкричалися, ніби вівця вже була на містку.

Доки вони сперечалися, з ними порівнявся третій готамець, котрий віз на коневі мішок борошна.

Почув він їхню суперечку і крикнув:

– Ей, дурні! І чого ви такий лемент зняли? Доведеться мені вас повчити.

Завдав третій розумник собі на спину мішок з борошном, підійшов до річки, висипав у воду і сказав:

– А нумо, помізкуйте, скільки тепер борошна у мішку?

– Е-е-е, сусіде! Та ти що, глумишся над нами? Сам бачиш, мішок порожній! – вигукнули обидва розумники.

– Правильно відповіли! – розсміявся третій готамець. – Такі ж і ваші голови: зовсім, зовсім порожні!

...Хто ж із цих трьох готамців найрозумніший?

Історія друга.

Забажалось якось готамцям, щоб у їхньому місті і взимку, і влітку кувала зозуля.

Побудували вони на головному майдані загін – такий, як для коней. Потім піймали в лісі зозулю, принесли її до того загону і сказали:

– Сиди тут і співай нам цілий рік. А не співатимеш – ні пити ні їсти тобі не дамо!

Сказали і пішли. А зозулька, не довго думаючи, змахнула крильцями й полетіла. Загін же був без даху!

– Ну й хитрюща ж птаха! – дивувалися готамці. – Навіть із загону втекла.

Вирішили вони піймати іншу зозулю і побудувати для неї ще вищий загін.

– Ну з цього вже нізащо не вилетить! – вирішили вони.

Історія третя.

Пішов якось один готамець на базар продавати сир. Поклав він головки сиру до великого кошика і поніс. Та коли спускався з пагорба, одна головка випала і покотилася вниз.

– Е, брате, та ти, я бачу, бігати майстер! – зрадів готамець і, виймаючи з кошика одну по одній головки сиру, покотив їх униз. – Біжіть самі на базар! – сказав готамець. – А я піду собі потихеньку без ноші. Та глядіть мені, не тікайте! Дожидайтесь мене біля базару.

І пішов собі не поспішаючи.

Та дійшовши до базару, він не побачив там ніякого сиру. Бо, скотившись із пагорба, якийсь кругляк потрапив

до калюжі, якийсь закотився під кущ, а ще інший загруз у придорожній канаві.

А готамець бігав базаром і кричав:

– Де тут мій сир? Де мій сир?

– А хто його сюди приніс? – питали у нього.

– Хто, хто! Та ніхто! Мій сир сам бігати вміє.

– Ну тоді, мабуть, хазяїн прийшов на базар раніше за свій товар! – регочучи, відповідали йому люди, до яких він звертався.