Кмітлива дівчина - італійська казка

Був собі колись убогий рибалка. І мав він дружину і двох дітей – дочку та сина. Не раз, не два ходив він до річки зі своєю сіттю, не раз, не два закидав її у воду, та ніколи більш як кілька пліточок не приніс додому.

Якось, коли в хаті не було з чого зварити навіть ріденької юшечки, рибалка сказав дружині:

– Піду я ще раз по рибу. Може, зловлю яку пліточку на юшку. Усе ж таки буде нам поживок.

Прийшов він до річки, поставив підсаку, а сам стоїть на березі та й чекає. Тоді взявся тягти підсаку з води, а вона чогось важко йде до берега.

«Мабуть, щось велике піймалося»,– подумав собі рибалка.

Аж ось витяг-таки підсаку на берег, дивиться, аж там не риба, а золота ступка! Зрадів рибалка та й пішов мерщій додому. Показує ступку дружині, дочці й синові, а сам так тішиться!

– Бачите, що я сьогодні зловив? – каже.– Тепер годі бідувати!

А дочка йому:

– Що вам з такої здобичі? Голодному риба дорожча, як золота ступка.

– Ет, що ти там тямиш? – розсердився батько.– Я понесу цю золоту ступку до короля, і він щедро заплатить мені за неї.

– Ну то несіть,– відповіла йому дочка.– Та тільки король скаже вам: «Навіщо мені ступка без товкачика?»Рибалка все ж таки пішов до королівського палацу. Побачив там короля й просить прийняти в подарунок ступку.

Узяв король золоту ступку та й каже сердито:

– А товкачик де? Навіщо вона мені, дурню, без товкачика?

Оторопів бідолашний рибалка, переступає з ноги на ногу, чухає собі за вухом та все бубонить нишком: «Таки правду казала дочка!»Почув це король, насупився й грізно так питає:

– Що ти там, невігласе, бурмочеш?

– Та це я загадав, що мені радила моя дочка. Вона вгадала усе, що ви скажете.

– Мабуть, вельми розумна в тебе дочка, коли так угадує чужі думки. Ото перекажи їй, нехай наготує й принесе мені салату «Ой-ой-ой!» Як не принесе, то звелю її й тебе вкупі з нею скарати.

Сумний поплентався рибалка додому та все лаяв себе дорогою, що бовкнув королю ще й про свою дочку.

Приходить та й каже вдома дочці:

– І чого я тебе не послухав! Тепер і тобі й мені доведеться накласти головою.

І розповів про королеву забаганку. Потім сів та й плаче.

А дівчина зовсім не злякалася:

– Не бійтесь,– каже,– тату, усе буде добре.

Пішла вона на город, нарвала чимало салати, склала в кошик, а поміж листки накидала голок.

На другий день подалася дівчина з кошиком до королівського палацу. Зайшла вона до тронної зали, подала королю накритий кошик і сказала:

– Ось вам, ваша королівська величносте, салат «Ой-ой-ой!»Король розкрив кошика, перегорнув кілька листочків пальцями, а тоді раптом як висмикне руку та як гукне: «Ой-ой-ой!»Як уже переболіло в пальцях, король сказав:

– Ну та й хитра ж ти! Це справді салат «Ой-ой-ой!» Але побачимо, чи стане в тебе розуму й на дещо інше. Завтра ти приходь до мене не вдягнена й не роздягнена, не торкаючись ногами ні стежки, ні шляху, та прибудь ані на коні, ані пішки, та стань не в палаці й не надворі.

Прийшла дівчина додому й розповіла батькові про наказ короля. Старий як почув таке, то й руки опустив. Стоїть та все приказує:

– Пропала моя донька! Ой, пропала! – Не журіться, тату! – умовляє дівчина.– Король хитрий, та й я ж не без голови.

Позичила вона у сусіда вівцю, роздяглася, обгорнулася рибальською сіттю, сіла на вівцю та й поїхала до короля в палац. А приїхавши, зупинила вівцю так, що та передніми ногами переступила поріг тронної зали, а задніми ногами стояла надворі. Король, побачивши дівчину, здивовано спитав, що це все означає.

– Це означає,– відказала рибалчина дочка,– що я виконала ваш наказ: я приїхала не вдягнена і не роздягнена, я не торкаюся ногами ні до стежки, ні до шляху, а прибула до вас не пішки і не на коні, а моя вівця стоїть і не в вашій залі, й не надворі.

Король був вражений кмітливістю простої дівчини. Він наказав своїм служникам покликати до палацу її матір, батька й брата. Коли вони прийшли, король звелів подати на стіл смаженого півня. Взяв він того півня і порізав на частини. Тоді голову віддав батькові дівчини, спину – її матері, ноги – її братові, а крила – їй самій.

– А тепер поясни: чому я так поділив печеню? – хитро посміхаючись, сказав король.

Він думав, дівчина нізащо не вгадає, що він мав на думці. Та кмітлива рибалчина дочка сказала так:

– Півнячу голову ви віддали моєму татові, бо він – голова нашої родини; спину півня ви віддали мамі, бо на її плечах уся домашня робота; ноги ви віддали моєму молодшому братові, бо він має прудко бігати, куди йому загадають тато й мама, а крила ви віддали мені, тому що я маю невдовзі вилетіти з хати – до того, хто стане моїм чоловіком.

Король аж руками сплеснув, що вона все так розумно пояснила.

– Що ж, ти перемогла,– сказав він.

Так дівчина з простої убогої родини переважила розумом багатого й могутнього короля.