Ведмідь-зять - естонська казка
Пішов чоловік напитувати зятя.
Трапився йому навстріч ведмідь та й каже:
– Здоров був, чоловіче! Куди прямуєш?
– Та йду шукати зятя.
– То візьми мене! – і пішов з тим чоловіком.
Усі боялися ведмедя, але нічого не могли вдіяти. З’їхалися родичі привітати молодих, батьки справили бучне весілля. Коли молодята зосталися вдвох, жених зняв з себе ведмежу шкуру, кинув її додолу і обернувся чарівним юнаком.
Але вранці він застеріг дружину:
– Гляди, нікому не кажи, що я вночі шкуру знімав. Інакше буде тобі горе.
Почали родичі розпитувати дівчину, чи не боялася вона, що ведмідь її з’їсть. І дівчина про все розповіла своїй сестрі, а та – іншим.
Тоді родичі стали думати-гадати, як і собі побачити зятя.
Надвечір у куток стодоли, де спали молоді, поклали розпечене каміння. І як тільки ведмідь кинув на нього, шкуру, вона вмить спалахнула.
Сказав тоді ведмідь своїй молодій дружині:
– Ну, моя люба, якщо ти не втримала язичка за зубами і розповіла про мою таємницю, я покидаю тебе. Не побачимось ми доти, поки ти не зносиш три пари залізних чобіт, поки не зіб’єш три костури із криці, поки не з’їси три яблука із золота. – І пішов собі.
Прийшла молода жінка в хату й заплакала:
– Навіщо ви зробили мені таке зло?
Тоді взула вона залізні чоботи, взяла крицевого костура та золоте яблуко і вирушила в далеку дорогу.
Довго-довго ходила молода жінка. Залізні чоботи стоптала, крицевого костура стерла і золоте яблуко з’їла. Вже й сонце заходить, а переночувати ніде. Коли дивиться жінка – іде хатка на курячих лапках.
Сказала мандрівниця хатині:
– Хатинко, хатинко, стань до лісу боком, до мене порогом!
Хатинка й зупинилась, молода жінка зайшла в неї. А там стара-престара баба пряла на мідній прядці мідну нитку з мідної кужелі.
– Бабусенько, чи можна у вас переночувати? – спитала подорожня.
Стара сердито відповіла:
– Хати не перележиш, на ніч візьму.
А вранці жінка взула нові залізні чоботи, взяла нового крицевого костура й нове золоте яблуко та й вирушила далі. Йшла жінка, йшла. Чоботи стоптала, костура стерла, яблучко з’їла. Дивиться – сонечко за обрій покотилося. А де ж переночувати?
Коли це хатка на курячих лапках іде. Жінка знову жалісливо попрохала:
– Хатинко, хатинко, стань до лісу боком, до мене порогом!
Хатинка зупинилася. Зайшла молода жінка до неї, дивиться – а там старенька пряде: срібна прядка, срібна
нитка, срібне веретено і срібна кужіль. Подорожня запитала:
– Бабусенько, чи не можна у вас переночувати?
Ця старенька відповіла привітніше:
– Хати не перележиш – на ніч візьму.
Настав ранок. Мандрівниця вмилася гарненько, взула останні залізні чоботи, взяла нового крицевого костура й останнє золоте яблуко та й пішла далі. Вже й чоботи зносила, і костура стерла, і яблуко з’їла. Раптом бачить – іде хатинка на курячих лапках. Жінка й сказала:
– Хатинко, хатинко, стань до лісу боком, до мене порогом!
Хатинка зупинилася. Жінка зайшла, дивиться – старенька бабуся пряде: золота прядка, золота кужіль, золоте веретено і золота нитка.
– Бабусенько, чи можна у вас переночувати?
Старенька сказала лагідно:
– Хати не перележиш, залишайся.
Настав ранок. Уже всі чоботи стоптала, костури стерла, яблука поїла, а чоловіка ніде не видно. Гірко заплакала молода жінка... А як умилася, вийняла хустку – витерла лице. Побачила старенька та й питає:
– Звідки у тебе хустка мого сина?
Жінка розповіла бабусі про свою лиху пригоду. Старенька дістала зі скрині червонобоке яблуко, загорнула його в хустинку, дала невістці і сказала:
– Йди до річки, там розріж оце яблуко – і з’явиться невеликий маєток. Туди прийдуть чоловіки напувати коней. Вони спитають, чи не продається цей маєток, а ти скажи, що продається, але не за гроші. Ти хочеш лише раз поцілувати нового господаря.
Пішла жінка до річки, розгорнула хустку, розрізала яблуко – і постав на березі гарний маєток. Бачить: ведуть чоловіки до річки коней напувати. Підійшли та й кажуть:
– Продай нам цей маєток!
– Гаразд, продам, але не за гроші. Я хочу тільки раз поцілувати нового господаря маєтку,– відповіла жінка.
Тут підійшов той, що купував маєток, і в нього на пальці жінка побачила весільну обручку – це був її чоловік.