Лисиця та рак - Н. Забіла
Десь жила собі лисичка,тим відома між звірят,що була у неї звичкаглузувать з усіх підряд.
Глузувала із сороки,що у неї білі боки.
Насміхалася з жука –в нього роги, як в бика.
А ведмідь, мовляв, незграба,а кабан – гладкий, як жаба,а у зайця – куций хвіст,а їжак – малий на зріст,у кози – негарні роги,а у чаплі – довгі ноги,а сова – сліпа удень,і усі – дурні як пень.
– А сама я гарна, ловка,славлюсь я на всі ліси.
Хвіст у мене – наче з шовку,незрівнянної краси.
Я швидка, метка, розумна,у палаці б жить мені!
А на вас – дивитись сумно,простачки непоказні!..
Вихвалялася без мірита лисиця кожну мить –аж в усьому лісі звірівже не знали, що й робить!
Хоч би хто набрався духу,щоб покласти край цьому,щоб провчити цю хвастухуй добре висміять саму!
Якось вийшла ця лисицяпрогулятися в байрак.
Раптом бачить: по травицідо струмочка лізе рак.
От вона до нього скачей починає глузувать:
– Ех ти, раче-небораче,тільки й вмієш рачкувать!
Рак на це, підвівши клешні,каже: – Не займай мене!
Ще побачать всі тутешні,хто кого пережене.
А лисиця знов сміється:
– От розвага для звірят!
Ну й змагання розпочнеться:
я – вперед, а ти – назад!
– Я готовий до змагання! –рак відказує не в жарт. –В цьому ж місці завтра зранняразом вийдемо на старт!
Тут почули цю розмовуметушливі горобціі негайно слово в словорознесли в усі кінці.
Збіглись звірі до байраку,в лісі гомін шелестить:
– Та невже ж старому ракуперегнати пощастить?!
Кожен лізе, де видніше,дехто б’ється об заклад,а ведмідь умови пише,щоб змаганню дати лад:
«Бігти з пагорка до мосту,по мосту через струмок,а тоді на гору просто,де стоїть ото пеньок».
Дзвонить білочка у дзвоник.
Все затихло, й під кінецьсірий зайчик – майстер гонок –підіймає прапорець.
– Приготуйсь! Команду слухай!Лисиця та ракПочинаймо! Раз, два, три!.. –І лисиця тут щодухувмить помчалася з гори.
Мчить, мов лине над землею,до струмочка!.. Через міст!..
І не зна, що рак клешнеюучепився їй за хвіст!
Ось пеньок!.. Аж дух спинився...
Круть хвостом на всім скаку! –Рак одразу відчепивсяі сидить вже на пеньку!
– Ти вже тут?.. – руда говорить,ледве стримуючи злість,та мерщій назад, під гору!
Ну, а рак – ізнов за хвіст!
Прибігає... Поруч з нею –глядь! – і рак уже сидить,ще й грозиться їй клешнею,перед натовпом ганьбить.
– Що, – питає всім на втіху, –будеш рака поважать?! –Глядачі кругом від сміхупросто покотом лежать.
Аж гарчить лиса від злоби:
– Нумо знову, якщо так!
В другий раз догнати спробуй!
– Хоч у третій! – каже рак.
Вслід лисиці знову линерегіт, оплески і свист,а вона ні на хвилинуне оглянеться на хвіст!
Вдруге, втретє і вчетверте!..
І до того гра дійшла,що лисиця напівмертвавпала й ноги простягла.
– Щоб тепер не насміхалась,так і треба! – каже рак.
І веселий сміх та галасрозляглись на весь байрак.
