Вдячні статуї - японська казка

В одному селищі мешкало старе бідне подружжя. Сплетуть кілька солом’яних капелюхів, дід понесе їх у місто, продасть – придбає щось поїсти, а як ні – лягають спати голодними.

Якось напередодні Нового року селянин каже дружині:

– Так хочеться на свято поласувати рисовими оладками. Тільки ж у хаті жодної зернини не знайдеться.

– Авжеж, – погодилася жінка. – Сходи, чоловіче, в місто, продай капелюхи та придбай рисових зерен. Я щось приготую.

– Твоя правда, – зрадів старий. – Завтра матимемо святкову вечерю.

Наступного ранку чоловік закинув товар за спину й попрямував у місто. Цілий день старий там був, але жодного капелюха так і не продав. Уже й сутеніти почало. Подався селянин додому, а думки невеселі в голові крутяться. Раптом бачить: біля мосту стоять шість статуй Дзідзо. Кожен японець знає, що добрий дух Дзідзо захищає подорожніх і дітей.

– Звідкіля вони тут? – здивувався чоловік.

Підійшов ближче, дивиться, а скульптури снігом припорошені. Несподівано старому здалося, що кам’яні зіщулилися від дошкульного холоду.

«Бідолашні, зовсім замерзли», – пожалів чоловік. Узяв він непродані капелюхи й надів на них. Ось тільки біда: головних уборів п’ять, а статуй – шість. Не зволікаючи, старий скинув свого старенького капелюха й накрив голову останньої.

– Хоча з дірками, проте це краще, ніж нічого, – пробурмотів селянин.

Сніг посипав іще сильніше, що чоловік ледь дістався домівки. Дружина вже й не сподівалася його сьогодні побачити. Відігрівся мандрівник і розповів, як, зустрівши на мосту шість статуй Дзідзо, подарував капелюхи.

– Ти в мене добрий! – усміхнулася жінка. – Не сумуй. Немає в нас головних уборів, немає й рисових оладок. Але це все пусте! Всі перепічки у світі не варті й однієї доброї справи.

Голодне подружжя лягло спати. Тільки-но притулилися до подушки, як чують дивну пісеньку:

У цю новорічну ніч, Прийшов старий на поміч: Кожному капелюха дав, Від холоду нас врятував. Дідусеві належне віддамо, Дякуємо, щиро дякуємо!

Голоси лунають усе ближче, ось чиїсь кроки біля хати. Раптом почувся стукіт.

Скочили старі, кинулися до дверей, відчинили й завмерли: на ґанку лежав пакунок! А на свіжому снігу сліди незвичні: й не людські, й не звірячі. Подивилися господарі вбік лісу й бачать: шість статуй крокують, а на голові в кожної капелюх гойдається.

Підняв чоловік пакунок і заніс у кімнату. Дружина розгорнула подарунок – а там ціла купа духмяних рисових перепічок.

Ніколи в житті старе подружжя не святкувало Новий рік так добре й весело!