Він зненавидів красу - В. Сухомлинський

У матері був трирічний син. Дуже любила вона єдину дитину. Що не захочеться синочкові, мама зразу ж кидається виконувати його бажання.

Побачив син троянду за вікном, питає:

– Що це таке?

– Квітка троянди, – відповідає мати.

– Хочу квітку троянди, – вимагає хлопчик. Не просить, а вимагає.

Мати йде, зрізає квітку й приносить синові. Потримав хлопчик троянду в руках, зім'яв пелюстки й кинув на підлогу.

Побачив син на паркані горобця, питає:

– Хто це такий?

– Горобець, – відповідає мати.

– Хочу горобця, – вимагає хлопчик. Пішла мати до сусідських дітей, просить:

– Спіймайте горобця, куплю вам цукерок.

Упіймали діти горобця, одержали цукерок. Принесла мати пташку. Взяв хлопчик горобця, почав гратися, придавив його за шийку, пискнув горобчик і замовк. Кинув син матері мертву пташку.

Почув син, як хтось грає за вікном на сопілці. Сподобалась йому гра, питає він у матері:

– Що це таке?

– Це пастух грає пісню на сопілці.

– Хочу пісню, хочу пісню, вона така красива! – зажадав хлопчик.

Пішла мати до пастуха, просить:

– Йди, пастуше, до мого хлопчика любимого, хоче він, щоб йому належала ця прекрасна пісня.

– Ні, – відповідає пастух.– Пісня – це краса. Не може один володіти нею. Пісня потрібна всім.

Ні з чим прийшла мати до сина, переказала йому слова пастуха. І син зненавидів красу, перестав любити й розуміти прекрасне.