Ах-ах! - Генадій Циферов

Було це так... Якось одне слоненя з рожевої мильної піни надувало кульки.

А одна така кулька зовсім–зовсім велика вийшла. І в ній під вечір на заході сонця прекрасна картина раптом з'явилася...

Червоний замок із високими вежами.

А до нього через рів різьблений міст перекинувся. На тому блакитному мосту зелена карета з золотими дзвіночками.

А потім у вікнах замку різнокольорові музиканти з'явилися і почали грати у золоті труби.

Це було так дивно, що слоненя подивилося, послухало і не витримало: пішло кликати друзів. Прийшло до тигреняти і каже:

– Підемо дивитися. У мене таке диво є!

Прийшли. Дивляться, а в кульці перед замком на зеленому лузі вже танцюють. І зовсім не люди, а блакитні квіти з крапельками роси.

Тоді слоненя просто заніміло від захвату. А тигреня... Обійшло навколо кульки, розвело лапами і зітхнуло:

– Ах, ах! Як це прекрасно!

І кулька одразу ж луснула, а казкові картини зникли зовсім.

Ні замку, ні музикантів, ні карети. І стало дуже сумно.

Тигреня закрило обличчя лапами, а добре слоненя, подумавши, сказало:

– Ну звичайно, ти не винен! Та все ж таки тобі не слід було так голосно зітхати. Адже все прекрасне таке тендітне і руйнується від одного нашого «ах».