Гроші чи розум - індійська казка

Засперечалися якось багатій і бідняк про те, що краще: гроші чи розум. Багатій каже:

– Ось ти, приміром, бідний, мов горобець у лісі. Що ж, допоміг тобі розум?

– А дурному й гроші не поможуть. – відповідає бідняк.

– Та ні! Гроші – всьому голова, вони в будь-якій біді зарадять.

– Без розуму гроші нічого не варті,– стоїть на своєму бідняк. – А розум і без грошей може стати людині в пригоді.

– Дурниці верзеш! – гнівно каже багатій. – Давай поб’ємось об заклад. Якщо твій розум виявиться сильнішим за мої гроші, я плачу тобі тисячу рупій. А якщо мої гроші виявляться могутнішими за твій розум, ти станеш моїм рабом. Згода?

– Згода,– відповідає бідняк.

І вони вирішили піти до раджі, щоб той розсудив, на чиєму боці правда.

Прийшли до раджі, розповіли про суперечку. Л той правитель був жорстокий, злий. Не минало дня, щоб він не карав на смерть когось із своїх підданих. І того дня за його наказом уже скарали трьох нещасних.

Побачивши багатія й бідняка, раджа хотів був покликати ката, але передумав. Він пригадав батьківський заповіт: «Ніколи не вбивай за один день більше трьох підданих, а то скоро нікому буде доглядати твоїх слонів, пасти твою худобу, обробляти твій бавовник і жати твій рис».

Отож раджа й не зважився порушити батьківського заповіту і придумав таку хитрість. Дав багатієві й бідняку скріпленого сімома печатками листа і сказав:

– Передасте цього листа володареві сусіднього царства. Коли повернетесь, дістанете від мене нагороду.

Прийшли багатій і бідняк у сусіднє царство, віддали володареві листа і ждуть, що той скаже.

Володар розкрив листа й почав голосно читати:

– «О могутній і шановний сусіде-володарю! Якщо не бажаєш собі зла, скарай цих двох чоловіків!»

Багатій, як почув це, враз упав володареві в ноги:

– Змилуйся, о великий і всемогутній! Візьми всі мої гроші, тільки не забирай у мене життя!

– У мене й своїх грошей досить,– відказує володар. – Гей, охоронці! Відведіть цих двох нечестивців до в'язниці! Завтра кат зітне їм голови!

Охоронці схопили обох. Багатій заходився просити:

– Відпустіть мене, я заплачу! Кожному лам по тисячі рупій!

Та охоронці не відпускають – бояться, щоб володар не наказав і їм усім постинати голови.

– Без голови,– каже старший охоронець,– і гроші не потрібні!

На другий день зібралися придворні, вийшов володар. Ось і кат з’явився з мечем. ТІЛЬКИ-НО бідняк його побачив, як гучно й весело засміявся.

– Ти що – з глузду з’їхав? – зчудувався володар. – Чого ти смієшся?

– Вислухай мене, о могутній,– каже бідняк,– і ти зрозумієш, чого я сміюся. Тиждень тому в палац нашого раджі прийшов мудрий віщун. Побачивши нас двох, він сказав раджі: «Поки в твоїх володіннях житимуть ці два чоловіки, на твою землю падатиме лихо за лихом – чума, голод, зливи, засуха. Спробуй позбутися цих двох. Але пам’ятай: якщо їх уб’єш ти, то всі лиха – і чума, й голод, і засуха – прийдуть у твої володіння воднораз. Нехай їх скарає інший володар, і тоді всі лиха впадуть на його голову...»

Почувши таке, володар розлютився.

– Ага!То ваш раджа замислив наслати на моє царство смерть! – закричав він. – Вертайтеся назад до того підлого пса й скажіть: через три дні я виступаю проти нього війною! Мої хоробрі вояки візьмуть вашого раджу в полон, а я накажу запрягти нот а плуг і орати ким землю!

Багатій і бідняк вклонилися й мерщій подалися додому. По дорозі бідняк каже:

– Тепер ти бачиш, що розум сильніший за гроші? Якби не я, не носив би ти вже голови. Віддавай мені тисячу рупій!

Але скупий і хитрий багатій відповів:

– Прийдемо додому, а там побачимо.

Шкода було йому грошей, і надумай він звести бідняка з білого світу.

От прийшли вони до свого раджі та й кажуть:

– Сусідній володар послав пас сказати, що йде на тебе війною. Через три дні його вояки топтатимуть наші землі!

Злякався раджа, питає:

– За що ж мій сусід на мене так розгнівався?

А багатій і каже:

– Це все оцей злидень наробив.

І розповів усе, як було.

Раджа як тупне погою, як крикне:

– Обом голови з плечей! Гей, де мій кат?!

Багатій і цього разу впав навколішки:

– О всемогутній! Змилуйся наді мною – всі свої гроші віддам, усе золото!

А раджа кричить катові:

– Рубай їм голови! Це через них сусідній володар іде на мене війною!

Кат ширше розставляє ноги, вже й меч заносить. Тут бідняк як зарегоче! Сміється, спинитись не може, аж сльози на очах виступили.

Кат розгубився, не знає, що робити.

– Ти що – з глузду з’їхав? – питає раджа. – Чого ти смієшся?

– Та я подумав про те, як після моєї смерті сусідній володар за пряже тебе в плуг і оратиме тобою землю. Бо ти ж не знаєш, що тільки я можу зупинити вороже військо. Виходить, ти сам бажаєш собі лиха. От я й сміюся.

– Гаразд,– каже раджа,– Скарати я тебе встигну. Але знай: якщо не спиниш ворожого війська, тебе чекає ще страшніша смерть!

Тоді бідняк попросив, щоб йому дали коня. Вій, мовляв, виїде назустріч ворожому війську.

Раджа наказав привести коня. Сів бідняк верхи й помчав назустріч воякам сусіднього володаря.

На кордоні побачив він вороже військо. Попереду їхав сам володар. Прискакав бідняк до нього та й каже:

– Поки я живий, жоден твій вояк не топтатиме наші землі. Спочатку тобі доведеться вбити мене. Але дорого ти заплатиш за мою смерть!

Володар подумав: «Якщо я вб’ю його, збудуться слова того віщуна, і на мої землі впадуть чума, голод і засуха!..

– Ні,– мовив уголос володар,– хай тебе вбиває твій раджа! А я собі не ворог!

І повернув своє військо назад.

Прискакав бідняк до раджі та й каже:

– Я свою обіцянку виконав. Вояки-чужинці не топтатимуть паш край.

Задоволений раджа наказав виплатити біднякові з казни тисячу рупій. Бідняк узяв гроші, а тоді підійшов до багатія:

– Ти програв, плати мені й ти!

Мусив і багатій відрахувати тисячу рупій.

Узяв бідняк на плечі мішок із грішми та й мовить на прощання багатієві:

– Тепер бачиш: дурневі й гроші не поможуть, а розумний і без грошей зарадить собі в біді!