Лев і заєць - українські народні

Побачив чоловік зайця та й посміявся, що ніякого звіра він зроду не міг піймати, бо всіх боїться. Розсердився куций та й питає: – А що тобі, чоловіче, найстрашнішим здається? От чоловік і каже: – Лев! – Ну, так я тобі його піймаю! – сказав заєць та й подався у степ. Вже чи довго, чи коротко скакав заєць по степу, а таки добіг до тієї печери, що в їй жив лев. Став на дверях, ледве до клямки дістав, та цок, цок, цок! Лев, теє почувши, вийшов на поріг. – А що тобі, зайчику-побігайчику, треба? – питає. – Може тебе хто обідив? – Та ні, хвалити бога, ніхто мене не обідив, а тільки такий до нас страшний звір у степ зайшов, що ніхто проти нього не встоїть. Уліз він у криницю і не дає нікому води напитись. Уже другий день, як ні у кого з нас ані рісочки в роті не було. Увесь звір по степу пропадає. Розбіжиться усе твоє царство. Рятуй!.. – Страшний звір, кажеш? Ану, веди мене до криниці! Приходять до криниці. От лев нахиливсь над водою, став придивлятись, хто там є. А вода як дзеркало – так і видно того, хто нахилився. Лев же ж думав, що то і є отой страшний звір, про якого розказував заєць, бо зроду себе не бачив і не знав, який він є. Як же ж зареве тоді лев над цямриною, аж у вухах у зайця залящало, а з криниці ще дужче луна пішла: – Го-го-го!.. Простяг лапу лев, щоб достати ворога; аж і той простягає. Дуже розсердився лев, бо ще не було видано такого звіра, щоб проти нього лапу простяг. Розігнавсь тоді лев та шубовсь у воду сторчака… А звідти вже ніяк йому не вилізти. Отак заєць доказав свою силу.