Киця і квачик - Марійка Підгірянка

Побачила киця квачик, На полицю за ним скаче. Взяла квачик за чуприну І стягнула на долину.

Стала всюди ним крутити, На всі сторони котити, Закотила хтозна–де, Вже нема квача ніде.

Дідусь квачика шукає: Тут немає, там немає, Став уже дідусь журитись, Нічим буде поголитись,Бо і де ж квача шукати Чей не сам же втік він з хати.

Ой, утік, ой, побіг З–під полиці під поріг, З–під порога аж під плотик, Взяла киця квачик в ротик І ну його микати, І ну ж його смикати, Потім взяла між лапки, Затягнула між тріски, Закинула під дрова – Там упав і пропав.

По дрова дідусь пішов І там квачик свій знайшов, Обсмиканий, обтертий, Із щетини обдертий.

– Це твоя, кицю, робота, Це твоя, кицю, пустота, Ой, дістанеш по хвості За ці витівки пусті.

Дідусь прутика шукає, Юрчик дідуся благає: – Ой дідусю, дідусю, Не бий мою котусю, Не бий мою кицю–мицю, Більш не піде на полицю.

Юрчик кицю прикликає І наказує–навчає: – Кицю–мицю, добре слухай, Що не твоє, то не рухай;Ані дудуся квачів, Ані Петруся м'ячів, Ані дядькових шнурочків, Ані тітчиних клубочків,І не лізь до бабці, В бабусині капці, І по етажерці, Не виправляй герців,Не розкочуй олівців, На роздирай папірців, Не вистрибуй з кута в кут, Бо в роботі буде прут.

Киця–миця слухає, Вусиками рухає, В очі Юрка споглядає, Мов порадоньки питає: – Порадь мені, як гратися, Щоб з прутиком не знатися, Бо я киця маленька, Бавитися раденька.

Юрчик розважав цю справу І придумав так забаву: Всилив гудзик на ниточку І забавляв ним кицечку.

Бавилися без пригоди, Не зробили ніде шкоди. А потім до столу сіли І вечерю смачно з'їли.

Киця–миця з Юрчиком Їли кашку з молочком.