Кіт з пекарні місіс Джонс - Джоан Ейкен

У невеличкому містечку, розташованому в долині між двох гір, жила стара булочниця місіс Джонс, і в неї був кіт, якого звали Мог.

Щоранку старенька вставала рано-рано, коли жителі містечка ще спали, і розпалювала в печі великий вогонь. Потім з борошна, води, цукру і дріжджів вона замішувала тісто.

Потім викладала його на деко і ставила біля вогню, щоб тісто піднялося. Місіс Джонс пекла хліб, булочки з родзинками, пироги з варенням і торти.

Того ранку Мог прокинувся разом із господаркою і почав ловити мишей. Прогнавши всіх мишей з кухні, він улігся біля вогню.

Але місіс Джонс сказала:

– Мог, не сідай біля вогню, бо натрусиш шерсті в тісто.

На дріжджах тісто добре піднімалося, і це тішило місіс Джонс.

А Мог заліз до умивальника. Взагалі, коти води не люблять, але не такий був Мог. Він сів під краном, почав ловити краплі лапою, а потім із задоволенням вмився.

Який же він із себе? Спина його, боки, мордочка, вуха і хвіст за кольором нагадували мармелад. Білими були лапи, груди і живіт. Кінчики вух і вуса теж були білого кольору, а на кінчику хвоста стирчала біла китиця. Шерсть від води ставала майже рудою, а лапи і груди – білосніжними.

Кіт захопився грою, але місіс Джонс сказала:

– Мог, ти бешкетуєш. Не струшуй краплі на деко з тістом. Краще йди пограйся на вулицю.

Мог образився і пішов. А на вулиці був сильний дощ.

Посеред містечка протікала бурхлива гірська річка. Мог заліз у воду, але йому не пощастило: риби не було.

Потім Мог довго блукав під дощем. Він дуже змерз, але йому було байдуже. Незабаром кіт почав чхати.

В цей час місіс Джонс відчинила двері і погукала:

– Мог! Я вже поставила булочки в піч. Тепер ти можеш посидіти біля вогню.

Мог увесь геть промок. Він сів біля вогню і чхнув дев'ять разів.

Місіс Джонс стривожилася:

– Мог, любий, ти застудився?

Вона витерла кота насухо рушником і дала йому теплого молока з дріжджами. Дріжджі допомагають людям, коли вони нездужають.

Господарка залишила кота біля вогню і почала робити пироги з варенням. Вона поставила в піч деко з пиріжками. Потім місіс Джонс взяла парасольку і пішла до крамниці.

Коли Мог залишився сам, він задрімав біля вогню. І тут тепле молоко з дріжджами, яке він випив, почало підніматися. Кіт став роздуватися все більше і більше, як тісто на дріжджах.

Спочатку він роздувся завбільшки з вівцю.

Потім сягнув розмірів осла...

І, нарешті, став величезним, як бегемот.

Коту стало затісно в маленькій кухні, але вибратися через двері він уже не міг.

Коли місіс Джонс повернулася з покупками, вона з переляку закричала:

– Господи, що діється з моїм будинком?

В цей час кіт так роздувся, що ледве уміщався в будинку. З вікон кухні стирчали величезні вуса. З дверей висувався хвіст мармеладного кольору. Біла лапа виглядала з одного вікна спальні, а вухо з білою бахромою – з іншого. Мог спав. І від його дихання будинок хитало.

– Мур! – сказав Мог.

Нарешті він прокинувся і потягнувся. Тут пролунав страшний тріск, і будинок розвалився.

– Ах, Мог! – у відчаї закричала місіс Джонс. – Подивись, що ти наробив!

Жителі містечка сполошилися, коли дізналися, що сталося. Всі вони дуже поважали місіс Джонс і любили її пироги.

Мешканці співчували старій булочниці і запропонували їй оселитися в ратуші. А Мога туди не пустили.

Мер сказав:

– Хтозна, а як він виросте ще більше та зруйнує ратушу? А що буде, як він розлютиться? Його небезпечно тримати в місті, адже він такий величезний.

Місіс Джонс заперечила:

– Мог – спокійний кіт. Він нікому не заподіє зла.

– Поживемо – побачимо, – сказав мер. – А якщо він сяде на когось? А що він їстиме, коли зголодніє? Йому краще пожити за містом.

Тут усі закричали:

– Забирайся! Геть!

І Мога прогнали з міста.

Небо було затягнуте хмарами, і дощ періщив без упину. З гір струменіли потоки води. Але Мог не звертав на це уваги.

А бідолашна булочниця дуже горювала. У ратуші їй надали спеціальне приміщення, де вона знову почала пекти хліб, пироги та булочки. Але місіс Джонс так рясно поливала їх сльозами, що тісто ставало занадто вологим і солоним.

Мог гуляв долиною між двох гір.

До цього часу він виріс більше за слона, і став майже як кит!

Коли вівці на горі помічали його здалеку, вони лякалися до смерті та швидко тікали від нього. Але кіт не звертав на них уваги.

Мог шукав рибу в річці. Він ловив багато риби! І чудово проводив час.

А дощ не вщухав.

В річку вливалося все більше і більше дощової води, і незабаром вона вийшла з берегів. Мог побачив, що вода стіною йде в його бік.

Кіт подумав: «Якщо я не затримаю цей водяний вал, він змиє всю рибу».

Він розлігся посеред долини, наче великий, пишний домашній коровай, і перегородив шлях воді.

Коли городяни почули гуркіт прибуваючої води, вони не на жарт перелякалися. Мер закричав:

– Розбігайтеся по горах, поки вода не затопила місто!

Жителі в паніці залишили свої домівки.

З гір вони побачили Мога, що лежав посеред долини. А за ним утворилося величезне озеро.

– Місіс Джонс, – сказав мер, – чи не можна попросити вашого кота залишитися тут на декілька днів? А ми побудуємо греблю через долину і затримаємо воду.

– Можна спробувати, – відповіла місіс Джонс. – Він зазвичай сидить спокійно, якщо його лоскочуть під підборіддям.

І от жителі містечка три дні лоскотали Мога під підборіддям граблями. Він муркотів, муркотів і муркотів. Від його муркотіння на озері здіймалися сильні хвилі.

Тим часом кращі будівельники зводили високу греблю через долину.

Городяни приносили Могові всілякі ласощі: глечики з вершками і згущеним молоком, печінку і бекон, сардини і навіть шоколад! Але кіт майже не доторкнувся до їжі. Він встиг наїстися риби.

На третій день греблю нарешті закінчили. Місто було врятовано.

– Тепер я бачу, що Мог спокійний кіт. Він може жити з вами в ратуші, місіс Джонс. Ось медаль для нього. – Сказав мер.

Медаль була на срібному ланцюзі, який вішався на шию. А напис на ній свідчив: «Мог урятував наше місто».

І місіс Джонс з Могом зажили в ратуші ще краще, ніж раніше.

Якщо ви потрапите в містечко Карнмог, то побачите, як поліцейський зупиняє рух машин.

В цей час кіт Мог переходить вулицю по дорозі до озера, де він ловить рибу до сніданку. Його хвіст гордо лине над будинками, а вуса сягають вікон верхніх поверхів. Але всі жителі знають, що він не заподіє їм зла, тому що це спокійний кіт.