Смугасте кошеня - Кетрін Шур

У повітці, на сіні жили мама-кішка та кошенята. Всього було п'ятеро жвавих чорно-білих кошенят і одне смугасте, яке було дуже боязке.

Якось вони вмили свої мордочки, облизали своє м'яке хутрячко, пригладили вуса і спустилися за мамою по сходах. Потім вони попрямували з прохолодного темного хліву на сонечко. Боязке кошеня йшло позаду та відстало.

Аж раптом прямо перед ним із землі показався носик.

– Доброго ранку, – приязно сказав гладкий кріт, – чи не хочеш ти прогулятися зі мною?

Боязке кошеня озирнулося – мами-кішки та жвавих кошенят не було. І воно пішло з кротом. Біля ставка вони зустріли крапчасту жабу.

– Які у неї величезні очі! – прошепотіло кошеня.

Жаба мала добрий слух.

– Кум! – прокумкала вона. – Мій рот набагато більший! Дивіться! – І жаба роззявила рота.

Кріт і кошеня засміялися, а жаба пірнула у ставок.

– Я хотів би повернутися до мами, – сказало боязке кошеня, – але я не знаю, де її шукати.

– Я тобі покажу, – пролунав незнайомий голос. З кущів вистрибнуло волохате цуценя.

– Дякую, – сказало кошеня. – До побачення, кроте.

Кошеня і цуценя пішли разом. Раптом цуценя дзявкнуло – воно побачило на дереві білку.

– Чи, чи, чи, – забелькотіла білка і впустила горіх прямісінько на ніс цуценяті.

– Гав, гав, гав! – сердито загавкало цуценя, і вони з кошеням побігли.

Незабаром вони побачили з вершини пагорба свій будинок.

– От ми й вдома, – сказало цуценя.

В одну мить мама-кішка була біля кошеняти.

– Де ти був? – запитала вона. – Час вже вечеряти.

На вечерю покликали всіх, хто мешкав у дворі. Тут було зерно для курчат, ряска для качок, морква та капуста для кроликів. Тут були мухи для жаб і корито з усякою всячиною для поросяти.