Дівчина і мрець - українські народні

Був собі Ясьо і Кася, і вони ся дуже обоє любили. Але Яся віддали до війська, а вона ся зістала. Чекає і рік, і два, і три, і десять літ, а Яся нема. І вона сидить, плаче і плаче собі, так чекає на Яся…

Приходить старенька бабуня і каже:

– Чого ви, панунцю, плачете?

А вона їй говорить:

– Я плачу за те, бо я мала чоловіка, а його нема… Баба каже:

– Панунцю, візьміть полумисок, наплачте сліз. Візьміть муки, спечіть паляницю з тими слізьми.

А Кася проситься:

– Може, ви, старенька бабуню, може, ви мені того не порадите?

– Не бійся, зараз прийде!

Вона спекла вже того, як чує – вже Ясьо їде на своїм сивім коні під вікном.

Ясьо приїжджає, каже:

– Відчини, Касю!

Вона відказує:

– Чекай, мій Ясю!

Відчинила йому, він приходить, а вона положила йому свячені книжки рахувати. Ясьо каже:

– Забирай то, Касю, звідти! Збирайся, Касю!

Збираються, з хати виходять, стоїть сивий кінь.

– Сідай, Касю!

Посідали і їдуть дорогою, Ясьо ся питає:

– Ані кури не співають, ані гуси не ґиґають, тільки злі люди по світі літають. Не боїшся, Касю?

– Не боюся.

І знов те саме другий раз, і третій раз те саме.

Аж приїжджають на цвинтар, і гріб розтворився. Ясьо каже:

– Йди, Касю, наперед.

– Ні, ти йди наперед!

Він взяв її за фартушок і пішов наперед. А вона взяла фартушок, відчепила і стала втікати. Втікає, аж забігла в ліс. Дивиться: світиться світло. Прибігає – там мрець лежить у тій хатині. Кася зачинилася в тій хатині, залізла на піч, взяла собі лампу і книжку, читає. Вона мала на собі пацьорки посвячені.

По якімсь часі щось прилітає:

– Уставай, мерлий, будемо живі дерти!

Став один звідти перти, а другий звідси на ту піч. А півень:

– Кукуріку!

Той з того боку смолою розіллявся, а другий з другого – і вже.

Прийшов ксьондз, дівчину висповідав, і вона умерла в тій хатині.