Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат - Автор невідомий - Народні казки
Українська народна казка
Були собі дід та баба. От раз у неділю баба спекла пиріжків з маком, повибирала їх, поскладала в миску та й поставила на віконці, щоб прохололи. А лисичка бігла повз хатку та так нюхає носом; коли чує — пиріжки пахнуть. Підкралась до вікна тихенько, вхопила пиріжок моторненько та й подалась. Вибігла на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить.
От біжить, а хлопці товар женуть.
— Здорові були, хлопці!
— Здорова, здорова, лисичко-сестричко!
— Проміняйте мені бичка-третячка за маковий пиріжок!
— Де ж таки — бичка за пиріжок!
— Та він такий солодкий, що аж-аж-аж!..
Таки найшла одного, — проміняв.
— Глядіть же, — каже, — хлопці, не їжте пиріжка, аж поки я зайду в ліс!
Та й побігла і бичка гоном погнала.
Ті підождали, поки вона сховалась у лісі, тоді до пиріжка, — аж там сміттячко…
А лисичка тим часом пригнала бичка у ліс, прив’язала його до дуба, а сама пішла рубати дерево на саночки. Рубає та й приказує:
— Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!
Нарубала дерева, зробила саночки, запрягла бичка, сіла та й їде. Аж біжить вовк-панібрат.
— Здорова була, лисичко-сестричко!
— Здоров, вовчику-братику!
— А де це ти взяла бичка-третячка та саночки?
— От, де ж там? Бичка заробила, саночки зробила та й їду.
— Ну то підвези ж і мене!
— Куди я тебе візьму? Ти мені саночки поламаєш!
— Ні, не поламаю, я тільки одну лапку покладу.
— Та клади вже, ніде тебе діти.
От вовк і поклав лапку. Від’їхали трохи, вовк і каже:
— Покладу я, лисичко-сестричко, і другу лапку.
— Е, вовчику-братику, ти мені санки поламаєш!
— Ні, не поламаю.
— Ну, клади!
Вовк і поклав. Їдуть, їдуть, коли це — трісь!
— Ой, лишенько, — каже лисичка, — санки тріщать!
— Та ні, лисичко-сестричко, то в мене кісточка хруснула.
Ну, дарма, — їдуть… А вовчик знову:
— Покладу я, лисичко-сестричко, і третю лапку.
— Та де ти її кластимеш? Та ти мені зовсім санки поламаєш!
— Та ні, чого б вони ламалися?
— Та вже клади!
Тільки поклав, а саночки знову — трісь-трісь!
— Ей, вовчику, саночки тріщать! Злазь, бо поламаєш!
— Та де там вони тріщать! Що ж бо ти, лисичко-сестричко, вигадуєш? То я орішок розкусив.
— Дай же й мені!
— Так останній.
Проїхали ще трохи.
— Ой лисичко-сестричко, сяду я й увесь!
— Та куди ти сядеш? Тут ніде тобі й сідати!
— Та я зібгаюсь так, що поміщусь.
— Та ти мені санки зовсім поламаєш! Чим же я тоді дровець привезу?
— От-таки, чого я поламаю? Я легенький. Сяду я, лисичко-сестричко, бо притомивсь. Я помаленьку.
— Та вже сідай.
От він вліз зовсім у саночки, та тільки сів, а санки — трісь-трісь-трісь! Так і розсипались.
Давай тоді його лисичка лаяти:
— А щоб тобі добра не було, капосний вовцюгане! Що це ти мені наробив!
Лаяла його, лаяла, а тоді:
— Іди ж тепер та рубай дерево на санчата!
— Як же його рубати, лисичко-сестричко, коли я не вмію і не знаю, якого треба дерева?
— А, капосний вовцюгане! Як санчата ламати, так знав, а як дерево рубати, то й ні! Кажи: «Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!»
Пішов вовк. От увійшов він у ліс та й почав:
— Рубайся, дерево, криве й криве! Рубайся, дерево, криве й криве!
Нарубав, тягне до лисички. Глянула та, аж воно таке корячкувате, що й на полицю в плуг не вибереш, не то на полозок. Давай вона його знову лаяти:
— Нащо ж ти такого нарубав!
— Коли воно таке рубається!
— А чом же ти не казав, як я тобі веліла?
— Ні, я так саме й казав: «Рубайся, дерево, криве й криве!»
— Ну і дурний же ти який і до того недотепний! Сиди ж тут, бичка погляди, а я сама піду нарубаю!
Пішла вона.
А вовк сидить сам собі, та так йому хочеться їсти! Почав він перекидати, що було в санчатах, — ні, нема ніде нічого. Думав, думав та й надумав: «З'їм бичка та й утечу!»
Приходить лисичка…
— Ну стривай же ти, вовцюгане! Я ж тобі це згадаю!
Та й побігла шляхом.
Біжить, коли це їде валка запізнілих чумаків з рибою. Вона впала серед шляху і ноги відкинула — притаїлась, мов нежива. Чумаки зараз її й побачили:
— Дивіться, хлопці, яка здорова лисиця лежить!
Обступили
