Казка про дівчину й печінку - турецька казка

Було таке чи й не було, а дала колись одна жінка своїй дочці кілька пара та й каже:

– Йди на базар і купи печінки, помий її в озері й принеси.

Дівчина пішла, купила печінку, підійшла до берега озера й миє її. Аж це налетів на неї шуліка,хапнув з рук дівчини печінку й шугонув у небо. Дівчина як закричить:

– Шуліко, віддай мені печінку, я понесу її матері, бо вона мене битиме!

А шуліка відповідає:

– Принеси мені ячменю – тоді я й віддам тобі печінку.

Дівчина одразу ж іде в поле й просить:

– Поле, дай мені ячменю, я віддам його шуліці, шуліка віддасть мені печінку, а я віднесу її матері.

Поле й відповідає:

– Попроси неба, хай пошле мені дощу – тоді я й дам тобі ячменю.

Дівчина й просить:

– Небо, пошли дощ на поле, а воно дасть мені ячменю, я його віддам шуліці, шуліка поверне мені печінку, а я віднесу її матері.

Коли чує, обзивається небо:

– А ти йди до продавця трояндової олії – хай він проллє її стільки, щоб пахощі долетіли й до неба, ось тоді я пошлю дощ.

Пішла дівчина до торговця трояндовою олією та й просить:

– Пролий кілька краплинок пахощів, тоді небо пошле дощ, а дощ проллється над полем, поле дасть мені ячменю, я віддам його шуліці, а він поверне мені печінку. Печінку я віднесу матері.

– А ти принеси мені черевики за те!– каже торговець пахощами.

Тоді дівчина біжить до шевця:

– Шевчику, дай мені черевики, я віднесу їх торговцеві пахощами, щоб той пролив кілька крапель трояндової олії. Небо за це пошле на поле дощ, і тоді поле дасть мені ячменю. Ячмінь я віддам шуліці, він поверне мені печінку, а я віднесу її матері.

– А ти принеси мені товару на взуття,– каже швець.

Подалася дівчина до чинбаря:

– Чинбарю, дай мені товару на взуття, я віддам його шевцеві, той дасть мені черевики. Я віднесу їх олійникові, а він проллє кілька крапель пахощів, щоб небо послало на поле дощ. Поле дасть мені ячменю, я його віддам шуліці, а він поверне мені печінку. Тоді я понесу її матері.

А чинбар каже:

– Принеси мені волячу шкуру, то дам тобі товару на черевики.

Біжить дівчина до вола:

– Волику, дай мені шкуру. Я віднесу її до чинбаря, а він дасть мені товару на черевики. Товар я віддам шевцеві, щоб він дав мені черевики. їх я понесу олійникові, а він проллє кілька крапель трояндової олії, щоб пахощі полинули до неба. За це небо пошле на поле дощ, і поле дасть мені ячменю. Я його віднесу шуліці, а він поверне мені печінку, щоб я віднесла її матері.

– Принеси мені отави,– каже віл.

Біжить дівчина до хазяїна та й просить:

– Хазяїне, дай мені отави, я покладу її волові, а він дасть мені шкуру. Я віднесу її до чинбаря, щоб той дав мені товару. Товар я віддам шевцеві, щоб дав мені черевики, які я віднесу до олійника. Той проллє кілька крапель пахощів, тоді небо пошле на поле дощ. Поле дасть мені ячменю, я його віддам шуліці, а він поверне мені печінку, аби я віднесла її матері.

А хазяїн – молодий парубок.

Ото й каже:

– Поцілуй мене, дівчино, то я дам оберемок отави.

Дівчина думає: «А й справді, чому б мені його не поцілувати? Адже ж настане край оцій веремії!» Вона цілує парубка, той дає оберемок отави, дівчина несе її волові, бере шкуру й віддає чинбарю. А той дає товару, й дівчина несе його до шевця й одержує черевики, а олійник за них проливає кілька крапель трояндової олії. Пахощі линуть аж до неба, й воно посилає на поле дощ. Поле дає дівчині ячменю, вона несе його шуліці, а той повертає печінку, й дівчина несе її своїй матері. Мати варить печінку, й вони обідають до смаку.

А саме й казка закінчилася.