П'ять золотих плодів - англійська казка

Жив колись король, і росло в його королівстві високе дерево – таке високе, що вершини його не було видно. Дуже хотілося королеві дізнатися наскільки високе те дерево і що на нім росте. Послав він у всі кінці королівства гінців, повелів оповістити всіх: коли знайдеться такий парубок що підійметься на верхівку дерева і зірве з нього плоди, тому парубкові король віддасть свою дочку в дружини і заповість йому королівство. Багато людей прийшло пробувати щастя, та нікому не вдалося досягти вершини, а інші зірвалися з дерева і убилися.

Надумався пробувати щастя один молодець з дальніх країв. Пішов через дрімучий ліс, і зустрівся йому пастух. Запитав його парубок, чи тою дорогою він йде. І бачить – на ногах у пастуха якісь залізні крюки на зразок звірячих кігтів. парубок поцікавився, що це таке. Пастух на те відповів що з такими крюками він швидко влізає на дерева, рятуючись від диких звірів. Парубок, хоч і одягнений був в багатий наряд, запропонував пастуху помінятися з ним платтям. Але на додачу попросив ті залізні кігті.

Пастух розсміявся, подумав, що перехожий жартує: що ж то за дурощі міняти красивий одяг на лахміття. Але, побачивши, що парубок і справді хоче мінятись, погодився і, окрім панського одягу, отримав ще й гарно грошей.

Ось прийшов парубок в королівське місто, переодягнувся, тільки залізні крюки залишив при собі, та попрямував до короля. Прибувши до королівських палат, низько йому поклонився і сказав, навіщо прийшов. Король дав йому дозвіл лізти на дерево. Тоді парубок захопив з собою залізні кігті, набрав із собою усіляких харчів на сім днів і поліз на дерево. Дивляться на нього люди і дивуються, як справно він дереться. Але вже три дні і три ночі підіймається парубок на дерево, а на стовбурі все немає ні єдиної гіллячки. Лише на четвертий день у вишині показалися ніби як би гілля, а на сьомий день побачив він, що в тому гіллі палац. Добрався він до палацу і постукав в залізні двері. Незабаром почулися кроки. Двері відчинилися і молодик побачив красиву дівчину. Вона запросила гостя увійти, повела його в срібний зал і пригостила всякими стравами і напоями. У замку жили три зачаровані дівчини. Парубок залишився у них ночувати, адже він не спав цілий тиждень.

Вранці розбудили його дівчата, нагодували смачними стравами, а потім найгарніша з них говорить:

- По дорозі до вершини зустрінуться тобі ще два палаци. До першого будеш лізти чотирнадцять днів. Живуть в тому палаці шість дівчат, вони тобі розкажуть, як бути далі. Ось тобі скиба хліба. Як зголоднієш, або спрага замучить - з'їж його, і побачиш що буде, де втома і подінеться...

Минуло вже десять днів, а замку все не видно. На одинадцятий день щось заблищало у вишині, а на чотирнадцятий парубок постукав в двері чудового палацу з чистого золота. У золотому палаці дівчата зустріли його так само привітно, як і в срібному, нагодували, напоїли, спати уклали, а на ранок сказали:

- Над нами є ще один палац. Три тижні добиратимешся до нього. Живуть там дев'ять дівчат, вони-то і розкажуть як далі діяти.

На прощання дівчата дали йому скибу хліба, – варто, мовляв, його лизнути як пройдуть і голод, і спрага, і втома.

З великими труднощами добрався він до третього палацу.

Зустріли там легіня так само привітно, нагодували, напоїли і залишили ночувати. Тут жили дев'ять дівчат, у однієї з них було золоте волосся. Від неї парубок дізнався, що до вершини доведеться йому лізти цілий місяць.

- Там знайдеш п'ять золотих плодів, – сказала дівчина, – три справа і два зліва. Ті, що справа, зріжеш ось цими ножицями. Але горе нам, якщо зріжеш ті, що зліва. Дерево сильно від того повалиться разом з палацами, і всі ми загинемо. Як зробиш свою справу, негайно ж спускайся на землю. Там зібралось тьма людей, всі чекають не дочекаються тебе: хочуть дізнатися, які плоди ти принесеш, і почути, що було з тобою в дорозі. Але жодній живій душі, навіть королеві, не кажи про те, що ти бачив і чув. А на ранок чекай нас поблизу дороги. Ми поїдемо в алмазній кареті, запряженій золотими кіньми. Нестимуться ті коні швидше за птахів.

Встигнеш до карети доторкнутися – чари зруйнуються, не встигнеш – пропадемо ми, полонять нас у замку без вікон і дверей.

Спустився парубок на землю. Народу видимо-невидимо, всі допитуються що він бачив і що так довго робив на дереві. А він з вуст ані слова, і навіть від короля свою здобич втаїв. На ранок встав спозарання і подався до дороги, чекати карету. З першими променями сонця закурявилась вдалині невелику хмара пилюки. Все ближче, ближче, нарешті зовсім близько; ось вже і карета видно. Але вона вихором промчала мимо, парубок не встиг до неї доторкнутися.

Зовсім було голову втратив він від горя. Втішився трохи, подався до короля, про свої пригоди розповів, плоди дивовижні йому залишив і подався у світ шукати того замку, що без вікон і дверей.

Блукав він місяців зо три, а під кінець третього місяця заблукав він до темного лісу. Під ранок бачить вдалині, на горбі ніби як світло видніється. Підходить до того місця і бачить – збудована хатинка. А проживав у тій хатині сам Місяць. Сміливо постукав він в старі двері, загримів іржавий засув двері відчинилися і – о жах! Парубок навіть відсахнувся, як старезну бабу перед собою побачив. Була та баба старою, як світ, велика, як дуб, чорна, як головешка, очищі як полумиски, волосся - як кінська грива, а вже худа, худа – ну, шкіра та кістки. Подивилася вона сердито на гостя – питає, навіщо завітав.

Парубок без хитрощів відповів, що шукає замок без вікон і дверей, і запитав чи не вкаже вона до нього дорогу. А стара відповідає:

- Вже багато тисяч років не відлучалася я з дому більш ніж на годину. Звідки ж мені знати про такий замок? Ось мій син Місяць, напевно, знає про його – адже він щоночі обходить ввесь світ. А зараз ступай геть як би горя не було. Скоро Місяць повернеться, і коли застане тебе не минути лиха!

Став бідолаха благати бабцю, щоб не проганяла його, а заховала б деінде в домі, а сама вивідала у сина про замок. Так слізно він прохав, що стара зглянулася і заховала його під сходами. Ось прийшов додому Місяць і вже з порогу почув людський дух. Питає матір, чи не було тут людей? Спочатку мати відмовлялася, але Місяць так роздратувався, що довелося розповісти все. Змолилася стара, просить змилуватися і допомогти бідоласі знайти той замок. Зглянувся і Місяць над парубком, велів йому вилізти із під сходів говорить йому:

- Радий би тобі допомогти, та сам я про такий замок не знаю, не відаю. Так буде тобі відомо, що я ще ніколи не освітлював усієї землі. Видно замок той таїться в якій-небудь далечині, куди і мої промені не долітають. Йди краще до Сонця, воно бачить більше, ніж я. Може там знайдеш собі пораду.

Довго блудив парубок по лісу а таки знайшов житло Сонця.

І там прийняла його мати Сонця не надто привітно. Однак парубок таки впросився у Сонця за той замок, що без вікон і дверей.

Та Сонце теж не знало, де той замок і порадило звернутись до Вітрів. Вони ж бо продувають усі сторони світу, і вже непевне мають знати щось про той замок.

Знову подався парубок на пошуки, довго шукав та таки знайшов Вітрову оселю.

На щастя парубка застав він головного Вітра удома, повідав парубок йому свою печаль і попросив допомоги чи поради. Вітер слухав уважно, а як парубок закінчив, узяв дудку і заграв на ній. Та так голосно грав, що його почули всі вітри на світі. Негайно примчалися вони, але про замок без вікон і дверей ніхто не знав.

Лиш один вітер запізнився, – у нього розболілася нога, і він відстав від інших.

Прибіг він за годину і розповів про замок без вікон і дверей. До того замку вітрам не більше чверті години ходу, а для людини – декілька років. Шкода стало Головному Вітрові бідолаху, і він велів сплести велику корзину – і в корзині доправити таки парубка до замку.

А як сплели корзину, парубок вліз в неї, а Головний Вітер підхопив її і в миті ока доставив до самогоу замку. Став Вітер оглядати замок – чи немає якої щілки, щоб забратися всередину. На найвищій башточці відмітив він маленьку дірочку.

Пробрався через неї і з такою силою промайнув по замку, що стіни задрижали. У замку було вісімнадцять дівчат та ще диявол зі своєю матір'ю.

Всі дівчата, окрім золотоволосої, були вже неживі. Замордували їх біси.

Схопив Вітер диявола і з усієї сили шпурнув його через дірку назовні і там так його перемолов, що від диявола залишилися тільки пил і прах. Потім схопив Вітер матір диявола та так труснув, що у неї всі кісточки затрепотіли. Повелів він розповісти, як дівчат винищили. Вертиться дзигою стара, твердить, що вона про те і знати нічого не знає, тому як це справа рук її сина. Погрозив Вітер і з нею повестися, як з дияволом, коли буде мовчати. Злякалася стара і розповіла, що дівчат ще оживити можна, лиш взяти з шафи чарівне зілля та покропити дівчат – зараз же живі стануть. Узяв Вітер те зілля, окропив на пробу одну дівчину, і та ожила. Тоді схопив він стару, та й закинув її на болото. А дівчат усіх оживив.

Переніс потім всіх по черзі в корзину, а замок зрівняв з землею.

Порятованих дівчат разом з парубком Вітер доставив до королевого палацу.

Король же як і обіцяв щедро винагородив парубка, одружився він на золотоволосій дівчині і жили вони щасливо довгі роки.