Лисиця і Жайвір - іспанська казка

Жили собі лисиця та жайвір і міцно дружили. Жайвір був чесний і роботящий.

Якось він сказав лисиці:

– Кумасю лисице, є в мене трохи землі, засіймо її вкупі.

– Засіймо,– відповіла лисиця.

– То вже пора б її зорати,– мовив жайвір.

– Добре,– сказала лисиця.

Трохи згодом жайвір нагадав їй:

– Уже час засівати поле.

– Засійте мерщій, а я потім зроблю решту,– відповіла лисиця.

– Кумасю, бур’яни глушать пшеницю, треба вирвати.

– Авжеж,– погодилась лисиця,– вирвіть мерщій, а я потім зроблю решту.

Минуло ще трохи часу, і жайвір сказав лисиці:

– Кумасю, пшениця вже достигла, і треба скосити її.

– Не гайтеся,– відповіла лисиця,– скосіть швидше, а я потім зроблю решту.

У серце жайвора закралася недовіра, і він розповів про все своєму другові хорту.

Хорт був дуже розумний. Він одразу здогадався, що хитра лисиця хоче обдурити сердешного жайвора, і порадив:

– Скосіть пшеницю, віднесіть на тік, а мене сховайте в снопи. Тільки так, аби визирало одне око, щоб мені все було видно.

Жайвір зробив так, як просив хорт.

Незабаром з’явилася й лисиця. Вона побачила тік, пшеницю в снопах і вельми зраділа, аж затанцювала, приспівуючи:

Ф’юї, ф’юї,

Солома і пшениця мої.

Ф’юї, ф’юї,

Солома і пшениця мої.

Наблизившись до снопів, де ховався хорт, лисиця вгледіла в соломі око й сказала:

– Ой, яка виноградинка!

– Але вона ще неспіла,– відповів хорт, вискочив зі схованки і задушив лисицю.