Як вовк собі кожуха шив - Народні
Настав листопад. Холодний вітер зривав листя з дерев, разу раз падав дощ, а сонечко ховалося за темними хмарами.
Блукав якось вовк лісом, шукаючи, де йому від негодисховатися. Бачить: дятел довбає дерево, аж тріски на всібоки летять. Він йому й каже:
— Нерозумний ти птах, дятле. Ціле літо дерева лікував,довбав-довбав, працював-працював, а на зиму й хаткисобі не збудував.
А дятел вовку відповідає:
— А ти, вовче, найбільший розбійник у лісі,всі тебе бояться, а кожуха на зиму не маєш!
„Справді, — подумав собі вовк, — треба кожухана зиму справити!” Питає у дятла:
— Порадь мені, дятле, з чого кожуха пошити?
— Та певно, що з овечої вовни, — сказав дятелі полетів у своїх справах.
Пішов вовк до річки, де вівці паслися. Побачили його вівці,злякалися. Виступив наперед старий баран, наставив роги йпитається вовка:
— А чого тобі тут треба, вовче?
— Мені вівцю треба, — відповідає вовк, — кожуха собі хочупошити, бачиш — зима йде.
— Гаразд, дамо тобі вівцю з нашої отари, — каже баран, —тільки ти спочатку ниток добудь, щоб кожуха пошити.
— А де їх взяти?
— Он бачиш — кінь пасеться, насмикай волосу зйого хвоста, от і будуть тобі нитки, — відказуєбаран.
Підкрався вовк до коня і вчепився йомуу хвіст зубами. А кінь як хвицне йогокопитами, аж у вовка в очах потемніло.Завив вовк і кинувся до лісу.
Так і лишився лісовий розбійник без кожуха.
намалювала Мар'яна Фляк