Мисливець Каджигей - алтайська казка
Жив на Алтаї мисливець Каджигей-мерген, Каджигей-влучний. Він їздив верхи на буланому коні. Мщний лук висів на плечі Каджигея, при поясі висів колчан з бистрими стрілами.
Ні звір на бігу, ні птах на льоту від улучних стріл Каджигея-мисливця утекти не могли. Рука його не тремтіла, око було несхибне.
В юності полював він, щоб добути м’яса для їжі, шкур для одягу. Але щодалі, то ненаситніше вражав дичину Каджигей-мерген. Не припиняв ловів ні навесні, ні влітку, не знаючи жалю, бив птицю на гнізді, бив і звіра, який годував звіряток.
Люди докоряли йому:
– Якщо дичину зведеш, як житимемо?
– Коли не стане звіра тут, на землі,– казав Каджигей-мерген,– у верхній світ піду, на сьомому небі полюватиму.
От одного разу навесні зібрався Каджигей на свої люті лови. Сів на буланого коня, покликав вірних собак – трилітку, дволітку й цуценя. Недовго й бігли, як почули собаки звіра, потрюхикали, опустивши морди, по сліду й підняли маралуху з двома телятами. Помчали марали горбами, долинами, перестрибували через струмки, перепливали річки.
Але собаки, не відстаючи, біжать, сам мисливець верхи на буланому коні теж без перепочинку скаче.
Багато разів Каджигей-мерген знімав з плеча пружний лук, напинав тугу тятиву, та стрілу спустити було незручно, влучно прицілитися неможливо. Марали то ховалися в гущавині лісу, то укривалися у високій траві й бігли, бігли, втоми не знаючи.
Собаки гналися за маралами і вдень і вночі, без передиху. Буланий кінь скакав, не відпочиваючи.
На сьомий місяць погоні примчали марали до самого краю землі і з краю землі переступили на край неба. І далі побігли небом, поміж зорями.
Собаки за ними, туди ж, на небо!
Кінь закульгав, Каджигей-мерген спішився, кинув коня і пішки подався за трьома маралами.
– Тепер у чистім небі я вас не згублю.
На бігу Каджигей-мерген знову прицілився, спустив стрілу, та, видно, трохи поспішив і вперше в житті промахнувся.
Біла чиста стріла полетіла на захід, а марали повернули на схід. Каджигей-мерген з досади шапку скинув, знову прицілився. Друга стріла всіх трьох маралів пронизала і, червона, скривавлена, полетіла вперед.
Та підранені марали, не збавляючи бігу, і далі рівно біжать. За ними спішать три собаки. Цуценя вже хапає маралуху за задню ногу.
Однак марали біжать далі, втікають од собак. Каджигей-мерген поспішає, поспішає! Проте не може він наздогнати маралуху з двома телятами. І вічно триває та погоня по небу одним нерозлучним сузір’ям Трьох Маралів. Так було покарано Каджигея – жорстокого мисливця.