Правда і брехня - естонська казка

Йшли дорогою правда і брехня. В обох було по торбині з хлібом. Схотілося їм їсти.

– Давай спершу твій хліб з’їмо, а тоді й до мого візьмемося,– сказала брехня.

Правда, не передчуваючи ніякого лихого заміру, погодилась. Так вони харчувалися з тієї торбини, поки там не лишилося нічого. Настала черга поділитися харчами брехні, але вона не дала ні крихти. Правда з голоду насилу ноги переставляла і, врешті, зовсім знесиліла. Бідолашна попрохала шматочок хліба. Брехня спершу навідріз відмовила, а потім додала:

– Гаразд, я дам тобі хліба, якщо ти виколеш собі очі.

Спрага жене вола до колодязя, мовиться у приказці.

Тож правда, щоб не вмерти з голоду, зробила так, як вимагала брехня. Але брехня й після цього не дала їй ні рісочки.

Правда попросила показати дорогу до людей – вони щось дадуть поїсти. Брехня завела її на цвинтар і сказала:

– Залишаю тебе у великому місті, ти знайдеш тут усе, що тобі потрібно.

Але сліпа тільки натикалася на могильні плити і пам’ятники – ні будинків, ні людей не було. Довго просила правда, довго благала допомоги, але жодна душа не обізвалася.

Нарешті правда натрапила на якусь будівлю. То була капличка. Втомлена, присіла під стіною й заснула. Прокинувшись, правда почула розмову. Вона вже хотіла гукнути, щоб її побачили, а тоді прислухалася: говорили два ворони. Правда розуміла мову птахів – у давнину багато хто знав її.

– Мені таке відомо, чого ніхто не знає! – сказав перший ворон.

– Не вихваляйся своєю новиною, я теж знаю неабияку таємницю. Ліпше поділімось один з одним і станемо ще мудрішими,– прокаркав другий.

– Згода,– мовив перший ворон, почистив дзьоба і розповів: – Які ці люди дурні, а ще вважають себе мудрими! Серед них багато сліпих, але ніхто не знає, що під правим наріжним каменем сходинок цієї каплиці є цілюща земля. Хто протре нею незрячі очі, а потім вимиє чисто в річці, що тече в пониззі, той знову бачитиме.

– Авжеж дурні,– погодився другий ворон.– А тепер я розповім свою таємницю. У нашого короля смертельно хвора донька. До неї скликали всіх наймудріших лікарів, та вони безпорадні перед її недугою. А королівні можна легко допомогти. За містом є великий камінь, а під ним – джерело. Якби хворій дали напитися тієї джерельної води, вона відразу одужала б.

Вислухали ворони один одного та й полетіли.

Останніми зусиллями правда звелася на ноги і навпомацки знайшла сходи каплички. Сяк-так наскребла з-під наріжного каменя землі і протерла очі. Тоді довго блукала довкола, шукаючи річку, поки, нарешті, почула плескіт хвиль. Промила очі холодною водою – сталося диво: правда побачила світло, до неї повернулася колишня сила. Правда легко знайшла людей, які привітно зустріли її і нагодували.

Правда попрямувала до столиці королівства. Там усі були дуже сумні, тільки й говорили що про недугу королівни. Правда поспішила до палацу і попрохала сповістити короля, що хоче вилікувати його дитину. Потопаючий хапається й за соломинку – в батьковій душі спалахнула іскра надії. За зцілення доньки король пообіцяв половину свого багатства.

Правда взяла дванадцять дужих чоловіків і пішла з ними за місто до великого каменя. Чоловіки насилу зрушили важучий валун. Під каменем било джерело. Правда зачерпнула з нього води і принесла напитися королівні. І диво дивне – скоро після цього дівчина відчула себе краще й попрохала їсти. Через кілька днів вона цілком одужала.

Король дотримав свого слова і віддав половину своїх скарбів правді.

Їй дякували всі за допомогу, а коли вона від’їжджала із столиці, спорядили валку возів з добром.

Дорогою зустрілася їй брехня. Несподіване багатство правди приголомшило її, і вона довго розпитувала, як це їй пощастило. Правда чистосердечно про все розповіла.

Тоді брехня стала просити, щоб правда осліпила її, як колись себе, і відвела на цвинтар. Правда все не погоджувалась, але брехня так умовляла, так благала, що вона сповнила її бажання.

Відвела правда брехню на цвинтар, і та лишилася чекати воронів. Птахи скоро прилетіли. Спочатку вони довго

сварилися, вихваляючись один з-поперед другого своєю мудрістю. Раптом один ворон насторожився:

– Може, тут знов хтось підслуховує нашу таємну розмову, щоб добути собі щастя, як це трапилося недавно.

Вони полетіли навколо каплички, щоб поглянути, чи нема когось. І знайшли біля муру брехню. Ох і було вже роботи їхнім дзьобам! Подзьобали брехню так, що вона й не підвелася.