Зарозумілий цар і вигнана донька - арабська казка

Ось про що я розповім вам, слухачі мої. Жив собі зарозумілий цар. Щодня питав він у своєї дочки:

– Хто кращий за мене?

– Ніхто,– відповідала вона щоразу, аж поки змарніла, стала, як тінь.

Одного разу, як дівчина сиділа засмучена біля вікна, мимо проходила старенька бабуся. Побачивши дівчину, вона спитала:

– Що з тобою, донечко?

– Завітай до мене, і я розповім тобі про все!– попросила дівчина.

Бабуся зайшла. Тоді царівна сказала їй:

– Батько мій щодня запитує мене, хто кращий за нього. «Ніхто»,– відповідаю я.

– Завтра, як тільки він спитає тебе про те ж саме, ти скажи: «Бог – кращий за всіх,– порадила бабуся.

Наступного дня батько звернувся до доньки з тим самим запитанням.

І царівна йому відповіла:

– Бог кращий за всіх.

Почувши це, розгнівався цар. Покликав візира і звелів йому:

– Візьми її і віддай заміж у далеке місто за найбіднішого ледаря.

Взяв візир і повів дівчину далеко від дому. Коли прибули до міста, найняв він для царівни кімнату й пішов шукати ледаря, щоб віддати її заміж. Нарешті побачив жебрака в дранті. Гукнув його й запитав:

– Як тебе звати?

Той відповів:

– Бакрій Гультіпака.

– Чи хотів би ти, щоб я віддав за тебе цареву дочку?

– Ти глузуєш з мене! – жахнувся убогий.

– Ні, це щира правда.

Тут візир узяв його за руку й повів до царівни. Поселив жебрака того разом із нею та й вернувся до царя.

Запитала дівчина Гультіпаку:

– Чи умієш ти працювати?

– Так, пані,– відповів той.

– Тоді йди та наймися носильником! – звеліла царівна.

Пішов він, а ввечері приніс додому двісті піастрів. І так щовечора.

Якось зібралися люди йти на прощу. Покликали й носильника. Було їх п’ятдесят душ, і кожний дав йому по дві ліри. Взяв Бакрій гроші, віддав царівні й рушив у дорогу. Згодом прочани захотіли пити і звеліли носильникові:

– Спустися в криницю, набери води, а за це кожен з нас дасть тобі по дві ліри!

Спустився Бакрій у криницю, набрав води, коли бачить віконце біля самого дна. Заглянув туди й побачив дідуся, обабіч якого сиділи дві жінки, біла та чорна. І спитав у нього дідусь:

– Бакрію, котра з них краща?

Бакрій відповів:

– Краща та, яка тобі ближче до серця!

– Молодець! – вигукнув старий і дав Бакрію четверо гранатів.

Минув час, повернулися прочани на батьківщину, а Бакрій – до своєї дружини. Невдовзі побудували вони великий палац та лазню. І помитися в тій лазні коштувало п’ятсот піастрів.

Якось почув про це цар. Відвідав він те місто і, звичайно, лазню. Після лазні запросила Бакрієва дружина його з візиром до себе в палац. Повечерявши, гості повкладалися спати. Але вночі заболіло в царя серце, і Бакрієва дружина дала йому гранат. Цар розрізав плід, а в ньому повно золотих зернят! Вражений цар покликав візира, але й той ніколи такого не бачив. На світанку цар покликав до себе господиню й спитав її:

– Звідки в тебе ці гранати і хто ти?

– Я твоя донька,– призналась царівна.

Почувши це, цар поцілував її й заплакав. А тоді промовив:

– Правда твоя: Бог кращий за всіх!

Потім забрав до себе доньку з Бакрієм і стали жити разом.