Iсторiя про Зайчика-забудька - Народні

Одного вечора Вітуся забула помолитися перед сном до Ангелика-хоронителя,але мама їй нагадала, і дівчинка помолилася. А потім пірнулапід ковдру і попросила маму розповісти історію про зайчика.

— Жив собі на світі Зайчик-Забудько, — почала мама. — Його так називали,бо він завжди щось забував: то лапки помити, то ліжко застелити, то “дякую”сказати…

— То помолитися до Ангелика, – продовжила Вітуся.

— Так, коли мама йому забувала нагадувати, то Забудько забувавпомолитися…

— Виходить, мама в Забудька теж була Забудька, — засміялася Вітуся.

— Може, й так, а може, мама думала, що Забудько сам має про це пам’ятати.От він довго не молився, і однієї ночі йому наснивсяАнгелик. Він сидів на гойдалці і плакав. Забудькоспитав, чому Ангелик плаче. “Бо ти до менедавно не молився. А ти б хіба не плакав,якби мама про тебе геть забула іне розмовляла з тобою?”.Забудько задумався.Так, це прикро,коли на тебе незвертають уваги, та ще й такдовго. Щоправда, з нимтакого не траплялося ніколи.

— А він ходив до школи чи в садочок, той За-будько? — спитала Вітуся.

— В садочок, — відповіла мама і провадила далі: — І тодіАнгелик сказав: “Я — твій хоронитель, найліпший друг, язахищаю тебе від усякого зла своїми крилами і освітлююсвічечкою твої дороги. Але якщо ти не розмовляєш зі мною,то мої крила слабнуть, а свічечка ледь жевріє”, – зновузахлипав Ангелик. “І що тепер робити? – забідкався Забудько.

– Якщо я помолюся вранці, твої крила знову стануть сильними?”.“Не тільки вранці, а щодня. А щоб я зміцнів, ти маєш робити добрівчинки”, – навчав Зайчика Ангелик.

— Нехай допомагає мамі і татові, то ж добрий вчинок,правда? – вигукнула Вітуся.

— Так, — мовила мама. — Він може, наприклад, підмести укухні чи помити тарілку за собою, або поділитися з другомцукеркою.

— І ще треба поступатися місцем старшим у автобусі…–додала Вітуся, дивуючись про себе, як багато добрихвчинків можна зробити.

— Тож Забудько пообіцяв Ангелику робити якнайбільшегарних вчинків, і Ангелик нарешті посміхнувся…Вінхоч і був охоронцем, але поки що дуже маленькимі потребував, щоб його втішили, — закінчила своюоповідь мама.

— А я завтра намалюю свого Ангелика, —згортаючись клубочком, промурмотіла Вітуся і захвилю вже міцно спала.

І ніхто-ніхто не бачив, як над ліжком дівчинкирозпростер свої білі крила малесенький ангеликі тихесенько заграв їй колискову на срібнійфлейті.

Написала Наталя Зубрицька

намалювала Мар'яна Фляк