Фатальне (не) везіння - Ірен Кларк

Єва

Я сиділа, слухала Ладу і намагалася осмислити все, що відбувається. Вона не просто якась легковажна дівчина, яка вплуталася в неприємності. Це була ціла шахова партія, в якій вона, попри зовнішню крихкість, грала не пішаком, а кимось значно серйознішим.

Я перетравлювала її слова, але не могла мовчати.

— А як так вийшло, що ти стала нареченою цього виродка? — мій голос звучав рівно, але всередині все кипіло.

Лада подивилася на мене з якимось втомленим викликом у погляді.

— Дмитро тримав мене на короткому повідку. Він уже давно терся біля мене і пропонував бути з ним. А тут такий шанс.

— І ти навіть нічого не сказала Андрію? Батькові? Нікому? — мої брови злетіли вгору.

— А що б це змінило? — вона зітхнула і потиснула плечима. — Я вже раз пробувала боротися. Вважаєш, я б змогла довести, що мене шантажують? Дмитро не просто якийсь там бізнесмен, він має зв’язки. І якщо б я відкрила рот, мене б просто стерли.

Я вперлася поглядом у стелю, намагаючись не видати своєї люті.

— Але я вирішила відмовити йому. Мене просто нудило від думки, що він торкнеться мене. І я таки вирішила все розповісти Андрію.

Лада важко зітхнула й потерла обличчя руками.

— Я йшла до Дмитра, щоб відмовити йому. Але коли була поруч з кабінетом то почула їхню розмову з Артемом. Вони щось мутили із документами для тендеру. В їхніх планах було прибрати всіх конкурентів, щоб контролювати ринок. Я розуміла: якщо ці документи опиняться у них, їм ніхто не завадить. І ще ці документи дадуть можливість тримати за яйця багатьох посадових осіб.

Я уважно слухала її, відчуваючи, як у мені змішується злість, здивування й навіть якесь захоплення.

— І ти вирішила ризикнути? Викрасти ці документи? — у моєму голосі з’явилася нотка сарказму. — Ти ж розуміла, що вони не залишать це просто так?

Лада гірко посміхнулася.

— Розуміла. Але тоді здавалося, що це єдиний спосіб. Я погодилася на весілля з Дмитром, щоб бути поруч і слідкувати за Артемом. Як тільки документи мали б опинитися у нього, я планувала їх викрасти і передати Льоші.

Я повільно провела рукою по обличчю.

— Ладо… — видихнула я, намагаючись зібрати думки докупи. — Ти, певно, не усвідомлюєш, але це був один із найгірших планів, які я коли-небудь чула.

Лада засміялася — коротко, без радості.

— Повір, я усвідомлюю. Але назад шляху не було.

Я нічого не відповіла, бо розуміла, що тепер ми всі в цьому замішані.