Фатальне (не) везіння - Ірен Кларк

— О, я не сумніваюся, — пирхнув він. — Як завжди, влізла у все, що тільки можна.

— Так, бо мене ЗНОВУ ВТЯГНУЛИ в якусь темну історію, — огризнулася я.

— Це не темна історія. Це справжнє лайно, — роздратовано відповів він. — І знаєш що? Ви двоє, — він глянув на мене й Ладу так, що в мене аж мороз по шкірі пішов, — не висувайте носа з квартири. І цього разу, Єво, я не жартую!

— І що ти збираєшся робити? — я склала руки на грудях.

— Розібратися.

— О, ну тоді я спокійна, — саркастично пирхнула я. — Ти ж у нас такий дипломат.

Він проігнорував мене і вже потягнувся до дверної ручки.

— І ще одне, — зупинився він на секунду. — Якби ти тоді слухала мене, ти б зараз не опинилася в цій ситуації.

— Ну вибач, що не маю дару передбачення! — я закотила очі.

— Ні, ти маєш дар ускладнювати собі життя, — відповів він

Я вже думала, що все, що він піде і дасть мені перевести подих. Але ж ні.

— Звідки ти знав, що це ми? — вирвалося в мене.

Він зупинився і кинув через плече:

— Я завжди тебе впізнаю. Хоч би який грим ти наклала.

Я розкрила рот, але не знайшла, що сказати.

Двері зачинилися.

Чорт би його забрав.