Рухаючись по лезу. Книга 2 - Мара Найт

Роуз довго не могла відійти від того дивного сну. Вона сиділа на ліжку, притискаючи руки до грудей, якось намагаючись заспокоїтися. Вона не могла забути те, що побачила. Її мати, яка кричала в істериці, обличчя Джонсона і Картнера, які тримали її руку. Це все було так реалістично, ніби вона відчула, як її душа залишила тіло, і вона стала свідком чогось, що насправді ще не сталося.

Роуз піднялася з ліжка і підійшла до вікна. Нічна тиша Чикаго відчувалася абсолютно по-іншому після цього сну. Вона всміхнулася собі на знак того, що намагається прийти до тями. Це просто сон, сказала вона собі, але почуття неспокою не покидало її.

Заглянувши в дзеркало, вона побачила бліде обличчя, що відображало тривогу і страх. Чи справді це був просто сон? Чи є в ньому щось більше? Щось, що не дозволяло їй спокійно спати цієї ночі. Вона глибоко вдихнула і вирішила, що краще не витрачати час на роздуми, а зосередитися на завтрашньому дні. Їй потрібно було бути готовою до нових розслідувань, до нових виявів.

Всі ці думки стали частиною її рішучості. Вона витерла сльози, які помітила лише зараз, і повернулася до ліжка. Сон знову почав хилити її до відпочинку, і вона заснула майже миттєво, хоча страх все ще стискав її серце. У темряві нічного світу, все здавалось особливим, як знак того, що це розслідування прийде до ще одного повороту.

Роуз прокинулася від дзвінка будильника, який вперше її так різко змусив встати. Лише глянувши на годинник, вона зрозуміла, що запізнюється — на годиннику було вже 10:00. Такого ще не було! Вона швидко скинула ковдру, і, не роздумуючи, накинула чорний костюм, який завжди виглядав елегантно та професійно. Вона кинула куртку на плечі, не забувши про важливу деталь — свою сумку, де була нотатка з планом на сьогодні.

Без зайвих думок, вона поспішила на кухню, схопила швидкий перекус — пару бутербродів з фруктами та чашку кави, щоб трохи повернути собі енергію. Швидко піднялася на ноги, квапливо закінчуючи свій сніданок. Вона вже відчула той знайомий тривожний стан, коли час летить, а ти не готовий до нового дня.

Як тільки поїла, Роуз відразу викликала таксі через додаток на телефоні. Вона була впевнена, що сьогоднішній день буде важким, і їй потрібно максимально зібратися з думками та зусиллями. Піднявшись до дверей, вона вдихнула повітря, а її серце прискорилося — час не чекає.

Роуз швидко прибула до офісу, де її вже чекали Джонсон і Картнер. Вони сиділи за своїми столами, занурені в папери та монітори. Картнер, помітивши, що вона ввійшла, підняв погляд і кивнув, запрошуючи сісти на своє місце.

— Ми знайшли інформацію про Дена Раута, — сказав він, його голос звучав серйозно, але без зайвого напруження. — Це друг Тома Мура, як він сам стверджує. І тепер нам потрібно з'ясувати, наскільки ця інформація правдива.

Роуз, одразу ж почувши про Раута, зосередилася, вмикаючи свій комп'ютер. Її серце затріпотіло, адже ця справа все більше ставала заплутаною, і кожна нова деталь могла стати вирішальною.

— Що нам відомо про нього? — запитала вона, готуючись вникнути в нові дані.

Картнер вивів на екран документ, де було кілька важливих деталей про Дена Раута. Він зазначив, що Раута було затримано за кілька дрібних правопорушень у минулому, але нічого серйозного, що могло б зв'язати його з вбивствами чи іншими важкими злочинами. Однак на фоні цього виникали деякі підозри, що він міг бути причетний до чогось більшого, пов'язаного з Томом Муром.

— Зараз нам треба вирішити, як з ним зустрітися, — сказав Джонсон, підходячи до столу. — Ми маємо зібрати більше фактів і зрозуміти, чи можемо ми йому довіряти.

Роуз поглянула на екран, і все ставало на свої місця.

Роуз глибоко вдихнула і кивнула, її розум був налаштований на те, щоб рухатись далі. Всі шматочки цього заплутаного пазла нарешті почали складатися в єдину картину. Вона знала, що кожен рух тепер мав бути обережним, кожен крок — вирішальним.

— Нам потрібно зібрати більше інформації про його минуле, — сказала Роуз, схилившись до монітора. — Можливо, є ще зв’язки, про які ми не знаємо. Що ми можемо дізнатися про його останні місця перебування?

Картнер і Джонсон переглянули свої записи, перевіряючи відомості про останні активності Дена Раута. Картнер натиснув кілька кнопок на клавіатурі, і на екрані з’явилася нова інформація.

— Ось тут, — сказав він, вказуючи на дані. — Він останнім часом контактував з кількома людьми, але один із них особливо цікавий — це власник місцевого бару. Може бути, він став причиною того, що сталося з Томом.

Джонсон підсів ближче до столу і додав:

— Ми повинні відвідати цей бар. Перевірити, що там відбувається. Можливо, нам удасться знайти ще якісь зв’язки.

Роуз зрозуміла, що це буде наступний крок, але вона також відчувала, що кожна нова деталь наближає їх до істини. Вони повинні бути обережні, оскільки розслідування все більше набирало обертів.

— Добре, давайте спробуємо отримати більше інформації про цього бармена, — сказала Роуз. — Можливо, він дасть нам потрібні відповіді.

Всі троє зібралися, готові вирушити на новий етап їхнього розслідування.

Всі троє залишили офіс і вирушили в бік бару, який був згаданий в інформації про Дена Раута. Вулиці Чикаго починали наповнюватися життям, і Роуз відчувала, як її серце б’ється швидше. Вона знала, що наближається до чогось важливого. Можливо, вони знайдуть зв’язки, які розкриють більше про Раута і його минуле.

Картнер за кермом вів машину швидко, а Джонсон мовчки спостерігав за дорогою. Роуз сиділа з напругою, намагаючись зібрати думки. Вона пам’ятала слова Тома: «Це він усе зробив, не я». І чим більше вона думала, тим більше виникало питань.

Бар знаходився на вулиці, яка була не дуже людною, освітленою лише декількома вуличними ліхтарями. Вигляд його зовнішності був непримітним, але саме в таких місцях можуть бути приховані найтемніші таємниці.

— Це місце, — сказав Картнер, зупиняючи машину біля бару.

Джонсон і Роуз вийшли з авто і попрямували до входу, де відчувався запах старого дерева і сигаретного диму. Усередині було тихо, лише кілька людей пили пиво біля барної стійки. Бармен за прилавком глянув на них, коли вони наблизились, його очі були настороженими.

— Що вам? — запитав він, роблячи паузу.

— Ми шукаємо інформацію про Дена Раута, — сказала Роуз, її голос був спокійний, але рішучий. — Знаєте його?

Бармен закотив очі і зітхнув, намагаючись приховати нервозність.

— Ви не перші, хто питає, — промовив він, все більше нервуючи. 

Роуз помітила, як його рука сіпнулася, ніби він хоче сховати щось під прилавком. Вона пильно спостерігала за ним, помічаючи кожну дрібницю.

— Не будьте таким категоричним, — сказала вона, наближаючись до бармена. — Якщо ви не хочете мати проблем з поліцією, може, варто трохи поділитися інформацією?

Джонсон, стоячи трохи позаду, вже готовий був діяти. Він почув, як бармен знову зітхнув і відвів погляд.

— Добре... — промовив він, знизивши голос. — Він приходив сюди останній раз кілька днів тому. Але не тільки він. Він зустрічався з кимось... Пам’ятаю того чоловіка — червона куртка, підозрілий тип. Я не знаю, що вони обговорювали, але Раута щось дуже турбувало.

Роуз і Картнер обмінялися поглядами, кожен з них розумів, що це може бути ключ до розгадки.

— Можете сказати більше про цього чоловіка? — спитала Роуз.

Бармен, все більше нервуючи, ковзнув поглядом по кімнаті, неначе шукаючи можливість втекти. Потім він нахилився ближче до них.

— Я не можу вам сказати його ім’я, але... це людина, яка завжди шукає проблеми. Якщо вам треба більше, просто поїдьте до квартири на вулиці Хейворд. Можливо, там ви щось знайдете.

Роуз миттєво зробила крок назад.

— Дякую за допомогу, — сказала вона, відчуваючи, як зростає напруга. — Ми не будемо заважати вам більше.

Всі троє вийшли з бару, і Картнер відразу завів машину. Вони були на шляху до нового місця, де могла бути ще одна частина цієї заплутаної головоломки. Роуз почувала, що їй не можна зупинятись, вона наближається до чогось великого, щось, що змінить всю картину цієї справи.

Але на душі було неспокійно. Що з цим чоловіком у червоній куртці? Що саме він має спільного з Раутом і цією серією вбивств? Відповіді були так близько, і Роуз була готова йти до кінця.