Реактивація - Кулик Степан

«Зла новина. Схоже, деградація зайшла значно глибше, ніж я розраховував. Хоча… сто тридцять два роки, фактично — п’ять поколінь… не дивно. Що ж, доведеться працювати з тим, що є. Вибору однаково немає»

— Ти зараз із ким балакаєш? — запитав і засміявся. Бачив би мене хто збоку, вирішив би, що я з глузду з’їхав. Сиджу на ліжку і балакаю з порожнечею. До речі, не така вже і рідкість. Якщо тебе доволі часто і боляче б’ють по голові, то розгубити клепки жодних проблем. Однак, все ще залишався варіант зі сновидінням. А в цьому випадку можливі будь-які дива.

«Вибач. Зараз я внесу корективи і перейду на більш зрозумілий рівень спілкування…»

Голос затих, а я чемно сидів, спершись плечима на стіну і заплющивши очі. Загалом, незважаючи на загальну безглуздість ситуації, було навіть цікаво. Штучний інтелект… Треба ж таке вигадати. Навіть як на сновидіння занадто.

«Хочеш стати героєм?»

Запитання прозвучало настільки несподівано, що я лише плечима здвигнув. Хто ж цього не хоче. Герой — це слава, достаток, гроші, найгарніші дівчата. Та й взагалі… А чого я, питається, на арену поліз? Та ж саме за усім переліченим.

«Угу… Я зрозумів. Тоді ми можемо стати корисним один одному. Я забезпечу тебе усім необхідним, для того, аби стати героєм… Ні, навіть не так — Героєм. Жителі Терри-201 прославлятимуть тебе у віках, після того, як дізнаються, що ти для них зробив. А ти — допоможеш мені… Домовилися?»

— Звучить заманливо, — потер я задумливо мочку вуха. — І як би я був років на п’ять-шість молодший, то не гаючи й хвилі, плеснув би з тобою по руках. Але зараз я не той. І доки не дізнаюся всіх нюансів, жодних контрактів підписувати не буду. Хочеш домовитися? Викладай усе. З найменшими подробицями. От тоді і побалакаємо. Може, ціна не така вже й відповідна?

«Що ж… — механічний голос в голові на мить наче людські риси отримав. Певно, здалося. Але готовий був заприсягтися, що той розсміявся. — Мушу визнати, такий ґрунтовний підхід до справи мені навіть більше імпонує. Бо мати справу з розважливим прагматиком куди краще, ніж з бездумним романтиком, не здатним оцінити очікувані ризики. Бо це суттєво збільшує шанси на успіх. Домовилися… Я ознайомлю тебе з усіма обставинами, нічого не приховуючи. І якщо не згадаю про щось, то не тому, що захочу приховати, а тому, що сам не володію цією інформацією. На жаль… на даний момент я функціоную лише на двадцять сім відсотків своєї потужності. І самотужки не можу виправити ситуацію. Що, власне, і спонукало мене шукати допомогу в людей. Готовий слухати?»

— Цілком.

«Добре… Почнемо з простого запитання. Ти можеш пояснити, чому ваша планета називається Терра-201? Маю на увазі порядковий номер?»

— Я схожий на яйцеголового? Нехай вчені на цим думають. А мені абсолютно порівно, як називається твердь, по якій я ходжу. Тим паче, що ходжу я лише в межах модуля. В основному… Якщо не виїжджаю на змагання у котрийсь з сусідніх Куполів.

«І все ж таки… Хіба логіка не підказує, що як є Терра-201, то чому б не бути і двохсотій? Чи сто п’ятдесятій? Сороковій?.. І, звісно ж — першій?»

— Мабуть. Логіка теж не належить до моїх сильних сторін. Але звучить розумно.

«Добре. Йдемо далі… Якщо цих планет так багато, і всі вони, швидше за все, заселені — то як люди зуміли на них потрапити?»

— Слухай, — мотнув я головою, відчуваючи що вона вже починає боліти від незвичних навантажень. — А можна без оцих усіх запитань та розмірковувань? Просто розкажи свою історію. Не залучаючи мене до обговорення? Обіцяю, що вислухаю максимально уважно.

«Як скажеш. Я лиш хотів тебе підготувати. Але якщо ти вважаєш, що так буде краще — що ж, слухай. І почнемо ми з того, що людство зародилося добрих два десятки тисячоліть тому у одній з далеких Галактик, у Сонячній системі на планеті під назвою Земля. На одній із старожитніх мов землян — Терра… Вона ж Терра-1»