Українська література » » Бунт моїх колишніх - Ірина Сергіївна Потаніна

Бунт моїх колишніх - Ірина Сергіївна Потаніна

---
Читаємо онлайн Бунт моїх колишніх - Ірина Сергіївна Потаніна
зітхнула. Чому найжахливіші неприємності завжди створюю собі сама? Жорик дочекався моменту, коли я кинула «Форда» напризволяще, й викрав «ол-аут». Ось чому сусідські бабусі не здійняли галасу — вони ж бо чудово знали, що авто у нас із Жориком спільне.

«Але чому ж вони не сказали, що валізу забрав саме Георгій?»

І знову я з’ясувала, що сама винна. Адже про особу злодія розпитувала тільки в новенької двірнички, котра жодного уявлення не мала, хто такий Георгій. Ну що за невезіння!

— Краще скажи, як ти нас відшукав, — за нас обох запитав Шурик.

— Знову ж, Катерина винна. Артем надіслав мені CMC про час здійснення спроби нападу на гараж мого клієнта…

— Це не Артем! — образилась я, — це я повідомила. Я, на відміну від деяких, про своїх не забуваю. Не могла ж я дозволити викрасти авто людини, на яку ти працюєш? Рідною ж мовою написала: «Відвези машину в інше місце!». Ні, треба було все по-своєму зробити…

— Не такою вже й рідною. Ну гаразд, гаразд, — примирливо посміхнувся Георгій, коли помітив, що я знову закипаю, — загалом, я організував засідку. Випрохав у свого клієнта підмоги. Ну, ви ж знаєте, зараз будь-яка грошовита людина може до міліції звернутися з проханням надати під його командування людей для здійснення якоїсь благородної мети. У такий спосіб під моїм керівництвом опинився цілком придатний до облави колектив. План дій було ретельно продумано…

— Але ж ти все одно затримав би самих Василя та Сержа.

— Зате я продемонстрував би клієнтові, що викрадення справді готувалося. Гроші мені ж платили за цілком конкретні операції. Крім того, я хотів спіймати цей молодняк на гарячому. Через Артема вийти на Робіна не вдавалося. А маючи важелі тиску на Василя чи на Сержа, вже можна було розраховувати на те, що ми його спіймаємо.

— А навіщо було Вадима ловити? — не витримала я.

— Для іміджу, — й оком не змигнув Георгій. — Приватний детектив знешкодив злочинця і повернув людям викрадене…

— Міг би й раніше повернути викрадене.

— У тім то й справа, що не міг! Той гараж, у якому хлопці займалися машинами, знаходиться зовсім у іншому місці. Ти хіба не знаєш? Що ж ти тоді розслідувала, питається, коли навіть не з'ясувала технології приховування краденого?

— Я Шурика шукала, а не авто, — я була ображена. — І знайшла, між іншим.

— Ось вона — різниця між чоловіком і жінкою, — втрутився в розмову мудрий Шурик, — що б не відбувалося, чоловік шукає матеріальні блага, а жінка — чоловіка.

— Причому, чужого, — в'їдливо зауважив Жорик і продовжив свою розповідь, — Робін з Метром, а далі вже й сам Робін, переганяли перефарбовані авто зі зміненими номерами в орендованому Вадимом фургоні. Куди поділися тачки після цього, ні Артем, ані його друзі не знали.

— Так. Цей ангар, — Шурик кивнув кудись у двір, — тримався у величезному секреті.

— Разів зо два я намагався простежити за фургоном, — Жорик тяжко зітхнув, але Робін дуже піклувався, щоб не було стеження. Вистежити його самому виявилось неможливо. А виділяти мені людей на такі сумнівні рейди клієнт відмовився. Звертатись же по допомогу в міліцію не на правах командувача я вже не хотів. Навіщо ділитися славою з кимось?

— Отже, — я знову згадала про головне, — ти сидів у засідці.

— І тут ця мерзотниця з кісками, — цього разу Жорик вже посміхався, — знов усе зіпсувала. Заволала «Шухер!» і зірвала мені операцію.

— Так, — гордовито всміхнулась я, — схоже, я дійсно випила з тебе трохи крові. Але якби ж ти тільки знав, як я тебе боялася… Точніше не тебе, а Когось… Загалом, ми квити.

— А вас я вистежив досить легко. Цього разу вже мав необхідну кількість людей. Я ж заздалегідь передбачав можливість вашої втечі. Гонитв ми влаштовувати не збиралися, ні. Просто розставили постових з раціями на всіх найближчих перехрестях.

— Скільки ж у тебе було людей? — здивувалась я.

— Та не так і багато, — знизав плечима Жорик. — Щойно ви опинились на головній вулиці, я прилаштувався в хвіст. Помітити стеження серед такого руху практично неможливо. А потім я знайшов викинуту Робіним валізу. Мою валізу! Першої миті я подумав, що марю. Та згодом усвідомив, у що може вилитись твоє близьке знайомство з Робіним. Тебе ж цілком могли взяти в заручниці! Я місця собі не знаходив… Ну не мав я тепер права випустити цього бридкого Робіна з поля зору. Якщо ти в нього в руках, операція зі звичайних робочих інтересів переходила в особисті. На жаль, ви як крізь землю провалилися. Я розумів, що Робін надто полюбляє комфорт і навряд чи йтиме пішки. Ловити приватні авто, що проїздили повз нього, Вадик теж не міг. Однак опитування таксистів, які працювали на найближчій до місця вашого зникнення стоянці, дало потрібні результати.

— Але ж ти тоді повинен був потрапити в село, до далекого переїзду? Як ти знайшов цей будинок?

— От це якраз і виявилося найпростіше. Я спіймав тамтешнього алкоголіка, і той під клятвою запевнив, що не буває в них у селі сторонніх. Ось у сусідньому селі якісь міські товчуться. У них там здаються в оренду будинки для літнього відпочинку городян. Так я дізнався про село. А будинок, певна річ, по ангару вирахував. Як побачив його — відразу зрозумів. Ось воно, те, що Робінові було необхідне, аби машини ховати. Вхідні двері тут виявилися відчиненими. А по тому я вже почув твій лемент.

— Бачиш! — я гордо глянула на Шурика. — А ти казав: «Не кричи марно». Ніколи не можна сидіти

Відгуки про книгу Бунт моїх колишніх - Ірина Сергіївна Потаніна (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: