Безтурботний - Ю. Несбе

«Ми». Вона говорила, що рішення суду набуває чинності негайно. Якби вони програли, зустрічати довелося б не «нас», а тільки одну людину, людину, що втратила все.

Вона знову не залишила номера свого телефону, отож він не міг передзвонити і повідомити, що все залагодилось і їй більше не треба нічого побоюватися. Він зітхнув і всівся в зелене крісло. Але варто було йому заплющити очі, як перед ним виникла вона — Ракель. Білі простирадла, такі холодні, що обпалювали шкіру, гардини, що ворушилися перед відчиненим вікном, і світло місяця, що падало на її голу руку. Він із найбільшою обережністю провів кінчиками пальців по її очах, руках, вузьких плечах, довгій стрункій шиї, ногах, сплетених із його ногами. Він відчував її спокійне тепле дихання, ритм якого майже непомітно змінився, коли він ніжно провів пальцем нижче сідниці. Стегна її так само майже непомітно почали погойдуватися в такт його рухам, ніби вона, немов спляча красуня, забулася глибоким сном і лише чекала його дотику, щоб прокинутися.

О п’ятій годині Руне Іварссон зняв трубку свого домашнього телефону на Естерос, аби повідомити тому, хто дзвонив, що сім’я сіла якраз за вечерю, і попросити його передзвонити пізніше.

— Вибач, що турбую, Іварссоне. Це Том Волер.

— Привіт, Томе, — відповів Іварссон із непрожованою картоплиною в роті. — Послухай…

— Мені негайно потрібний ордер на арешт Харрі Холе і санкція на обшук його квартири. І ще п’ять осіб для проведення обшуку. В мене є підстави вважати, що Холе, хоч як це сумно, замішаний у вбивстві.

Іварссон проштовхнув картоплину в горло.

—- Справа не терпить зволікання, — сказав Волер. — Дуже великі шанси, що він знищить докази.

— Б’ярне Мьоллер, — ось усе, що зміг видавити із себе Іварссон, закашлявшись.

— Так-так, я знаю, що, строго кажучи, такі речі в його компетенції, — заперечив Волер. — Але я гадаю, ти погодишся зі мною, що в даному разі він особа зацікавлена. Адже вони з Харрі вже з десяток років пліч-о-пліч працюють.

— Це точно. Тільки у нас тут наприкінці дня нова справа утворилась, і всі мої люди зараз розбираються з нею.

— Руне! — почув Іварссон голос дружини. Йому не хотілося ще більше засмучувати її, адже розпивання шампанського та пограбування філії «Норвезького банку» в Гренсені й так уже затримали його на двадцять хвилин.

— Слухай, Волере, я зв’яжуся з тобою пізніше. Подзвоню прокуророві й дізнаюся, що він зможе зробити. Він кашлянув і досить голосно, щоб його почула дружина, додав: — Після вечері.

Харрі прокинувся від стукоту в двері. Як автоматично відзначив його мозок, гість стукає вже давно, не сумніваючись, що Харрі вдома. Він кинув погляд на годинник. Пять хвилин на шосту. Йому приснилася Ракель. Він потягнувся й підвівся з крісла.

Знову пролунав важкий стукіт у двері.

— Зараз, зараз, — крикнув Харрі й вийшов до передпокою. Крізь візерунчасте віконце в дверях він розрізнив чийсь силует. Напевно, хтось із сусідів, бо домофон не дзвонив.

Він узявся за ручку і раптом зловив себе на думці, що відчиняти не поспішає. У нього кольнуло в потилиці. Якась пляма пролетіла перед очима. Пульс злегка почастішав. Дурниця якась. Він крутонув ручку і відчинив двері.

Це виявився Алі.

— Ти обіцяв до сьогоднішнього дня свої речі прибрати з підвалу, — мовив він, звівши брови дашком.

Харрі хлопнув себе долонею по лобу:

— Чорт! Соррі, Алі! Я тупиця.

— Гаразд, Харрі, добре. Я можу тобі допомогти, якщо в тебе буде час сьогодні ввечері.

Харрі здивовано подивився на нього:

— Допомогти? Що там допомагати? Та я за десять секунд усе винесу. Я, щоправда, точно не пам’ятаю, але, здається, там ніяких моїх речей немає. Ну та гаразд.

— Там цінні речі, Харрі, — Алі похитав головою. — Такі тільки повні кретини в підвалах зберігають.

— Навіть не знаю, Алі. Давай так — я зараз загляну до «Шрьодера» перекусити, а потім подзвоню тобі.

Харрі зачинив двері, всівся в крісло і натиснув кнопку телевізійного пульта. Новини для глухонімих. Харрі трохи знав їхню мову — йому не один раз доводилося допитувати глухих, він навіть вивчив деякі жести і тепер спробував порівняти жестикуляцію репортера з субтитрами. На Східному фронті без змін. Американець потрапив під трибунал за те, що воював на стороні талібів. Харрі махнув рукою. «Фірмова страва в сьогоднішньому меню у «Шрьодера», — подумав він. — Чашка кави. Сигаретка. Потім похід у підвал — і спатоньки». Він схопив пульт і вже зібрався вимкнути телевізор, як раптом сурдоперекладач підніс руку із виставленими вказівним і великим пальцями. Цей знак він пам’ятав. Значить, у когось стріляли. Харрі механічно подумав про Арне Албу, але тут же пригадав, що того задушили. Він перевів погляд на субтитри. І застиг у кріслі. А потім почав безладно натискати на кнопки. Новини були неприємні, можливо, навіть дуже неприємні. На каналі ТБ-текст він знайшов тільки заголовки новин:

У службовця банку стріляли під час пограбування. Грабіжник стріляв у співробітника під час пограбування філії «Норвезького банку» в районі Гренсен в Осло у другій половині дня. Стан пораненого критичний.

Харрі перейшов до спальні й увімкнув комп’ютер. Заголовок на першій сторінці був також присвячений пограбуванню. Він двічі кликнув мишею.

Перед самим закриттям філії в приміщення зайшов грабіжник у масці та, загрожуючи директорові філії, зажадав видати йому гроші з банкомату; коли ж до призначеного злочинцем терміну цього не сталося, він вистрілив у голову іншій співробітниці банку. Повідомляється, що тридцятичотирилітня жінка перебуває в критичному стані. Шеф відділу поліції Руне Іварссон заявив, що це почерк так званого Забійника, який, як раніше на цьому тижні повідомила поліція, був знайдений мертвим у Дажуді в Бразилії.

Це могла бути випадковість. Звичайно, могла. Але це не випадковість. З’ясувалося те, чого він весь час боявся. Лев Гретте зробив тільки одне пограбування. А всі останні — хтось інший. Той, хто вважав себе добре підготовленим. Настільки добре, що надумався імітувати справжнього Забійника до найдрібніших жорстоких деталей.

Харрі спробував викинути ці думки з голови. У нього не було ніякого бажання думати про пограбування. Або про застрелених банківських службовців. Або про наслідки появи двох Забійників. Про те, що він ризикує продовжити працю під керівництвом Іварссона у Відділі пограбувань і розбійних нападів і, відповідно, відкласти розслідування вбивства Елен до кращих